🍿сходили сьогодні в кіно на однойменну екранізацію коміксу «Людопес».мульт класний, вдало розширює вікову категорію читачів книжки, і загалом завжди цікаво почитати, а потім і подивитись історію на екрані.яскравий екшн, коміксова анімація, звук… діти в захваті🤩та й ми з чоловіком підсміювались над дотепами.на відміну від коміксу в мультфільмі жирним підкреслена тема самотності — в гонитві за Людопсом злісний кіт Пітті видумує геніальні, а проте шкідливі плани й винаходи. а насправді, і маленький глядач це неодмінно помітить, Пітті просто потребує любові й видимості.мені здається, хвороба самотності приблизно така ж підступна, малодосліджена і важковиліковна, як рак.її непомітно на обличчях людей, які тебе оточують. буває, ховається за маскою саркастичної посмішки, цинізму чи соціофобії. але зсередини така ж пекуча й нестерпна, як явна хворь. а ще вона дуже поширена. і чим сучаснішим стає світ, тим, здається, більш самотнім 💔думаю, дуже доречно, що ми озброюємо дітей з малька знаннями про такі речі. це далеко не єдиний мультик, де вдало підсвічують тему самотності. але разом із тим і чуттєвість не вроджена риса — її варто і треба прокачувати.