Шановні споживачі!❗️❗️❗️ Водопостачання у частини абонентів Шевченківського та Київського районів буде відсутнє з 08-00 до 21-00 17 червня у зв’язку з проведенням планових робіт з підготовки до осінньо-зимового періоду.Відключення торкнеться споживачів, які проживають у межах:- частини Шевченківського району, обмеженою:р. Лопань, окружною дорогою до сел. П'ятихатки, територією лісопарку, Харківським шосе, територією Центрального парку, вул. Дмитра Антоненка, вул. Саржинською, вул. Європейською, вул. Клочківською, вул. Феодосійською, вул. Аграрною, вул.Джанкойською, в'їздом 1-м Дорошенківським;- частини Київського району, обмеженою:Харківським шосе, територією лісопарку, сел. Жуковського (у т.ч. приватним сектором), вул. Копиленка, вул. Чуйківською, вул. Саперною, вул. Інтернатською, територією заводу “ФЕД”.Вул. Г.Сковороди, вул.Саперною, р.Харків, вул.Ісаївською, вул.Шевченка, вул. Хотинською, вул. Бахмутською, пров.Гнєдича.ТЦ Барабашова, вул.Наринська, вул.ШаляпінаХарків’ян просять заздалегідь зробити запас води.
Стабільне проходження опалювального сезону в Харкові залежатиме від того, наскільки вдасться захистити об’єкти енергетичної інфраструктури.Про це міський голова Ігор Терехов заявив в ефірі національного телемарафону.За його словами, підготовка до наступної зими в Харкові почалася ще до завершення попереднього опалювального сезону.«Зараз продовжуємо створювати енергетичні острови: встановлюємо блочно-модульні котельні, нову когенерацію. Головне, щоб ми захистили те, що встановлюємо. Від цього залежатиме проходження опалювального сезону. Ми певні функції взяли на себе, певні - держава щодо захисту цих об’єктів. Працюємо разом, щоб пережити наступну зиму», - зазначив мер.Також міський голова наголосив, що війна вимагає нових підходів до організації тепло-, енерго- та водопостачання. Зокрема, Україна має поступово переходити від великих централізованих джерел до більш диференційованої системи, яка дозволить оперативніше реагувати на виклики війни та підвищить стійкість інфраструктури до ворожих ударів.
Що таке місто без молоді?Це будинки без гучних голосів. Вулиці без жвавого руху. Університети без студентського шуму, який завжди означав: місто живе.Харків завжди був студентською столицею, місцем, де народжуються ідеї. Тут звикли не просто вчитися - тут звикли винаходити, сперечатися, шукати рішення, створювати нове. І сьогодні, коли місто щодня проходить випробування війною, для нас критично важливо зберегти цю енергію. Бо університети - це не про минуле Харкова. Це про його майбутнє.Сьогодні на Всеукраїнському форумі Асоціації прифронтових міст та громад говорили саме про це - як зберегти науку і молодь на українському прифронті. Пропоную три кроки.Перше. Міські тендери мають працювати не лише на закупівлі, а й на розвиток. Громади можуть надавати перевагу тим компаніям, які інвестують у місцеву науку: лабораторії, дослідження, університетські розробки. Бізнес має приходити в місто не тільки заробляти, а й вкладатися в його майбутнє.Друге. Нам потрібні стартап-простори на базі університетів. Місця, де студентська ідея може пройти шлях від першого ескізу в зошиті до реального продукту, робочого місця і власної справи. Де університет, бізнес і місто працюють разом - не на папері, а в реальних проєктах.Третє. Нам потрібен Муніципальний фонд підтримки молодіжної науки. Гранти для студентів і аспірантів, які пропонують рішення для життя громад: у транспорті, енергетиці, міському плануванні, відновленні. Бо дуже часто найсвіжіші й найсміливіші ідеї народжуються саме у молодих людей. Їм треба не заважати. Їм треба допомагати.Окремо говорив і про наших випускників з прифронтових територій. Складати іспити, коли поруч постійні тривоги, обстріли, руйнування, - це зовсім інша реальність. Ці діти не просять потурання. Але вони мають право на справедливість. І ми повинні боротися за кожного з них.Бо стіни ми відбудуємо. Дороги відремонтуємо. Інфраструктуру відновимо.Але якщо втратимо молодь, університети й наукові школи - будувати майбутнє буде нікому.Наука має стати сильним партнером для влади й бізнесу. А молодь має бачити своє майбутнє тут, в Україні. І наше завдання - зробити все, щоб це майбутнє було не абстрактною мрією, а реальною можливістю.
Є новини, до яких не можна звикнути. Ніколи. Щоразу, коли я отримую інформацію, що під час обстрілу загинула дитина - ловлю себе на думці: ця дитина мала вирости.Мала піти до школи. Посваритися з друзями через якусь дрібницю і за годину помиритися. Мала вперше закохатися. Обрати професію. Колись привести за руку до 1-го класу власних дітей. Словом - мала жити.Сьогодні ми згадуємо українських дітей, яких убила російська агресія.І думаємо не лише про них. Ми думаємо про батьків, які більше ніколи не почують кроків у сусідній кімнаті. Не допоможуть з домашнім завданням. Не дочекаються дзвінка зі словами: «Я вже вдома».Є біль, до якого людина не повинна звикати. І смерть дитини - саме такий біль.Тому пам’ять про кожну дитину - це не лише скорбота, це наша відповідальність. Відповідальність зробити все, щоб в Україну повернувся справжній мир. Щоб українські діти більше ніколи не засинали під звуки вибухів. Щоб ходили до школи, будували плани, сміялися, бешкетували. Щоб могли просто бути дітьми. І жити. Світла пам’ять кожній дитині, чиє життя забрала ця війна.
Воєнний Харків - місто разючих контрастів.Тут глибокий біль щомиті переплітається з неймовірною життєствердною силою. Напередодні я ділився з вами історією Галини Нуріївни, чий дім постраждав від ворожого удару якраз перед її 77-річчям. Тож аби підтримати жінку в такий непростий час, сьогодні заїхав привітати її особисто.Повірте, дуже важко уявити, як це - зустрічати свій новий рік життя посеред побитого двору, де ще пахне згарищем. Але, попри все це, в очах іменинниці не було ані краплі розпачу. Лише непохитна віра в те, що все буде добре, і щира вдячність людям навколо.Стійкість цієї чудової жінки проявилася з перших же секунд ворожої атаки. Коли о 1:15 ночі страшенний вибух вирвав її зі сну, а полум'я миттю охопило літню кухню, пані Галина босоніж вибралася через розбите вікно. Жодного заціпеніння чи паніки - лише абсолютна ясність розуму. Від удару до її дзвінка рятувальникам минуло рівно чотири хвилини. І саме така блискавична реакція зберегла її та врятувала дім від ще більшої біди.А далі спрацювало те, на чому пʼятий рік поспіль тримається увесь наш Харків. Поки чекали пожежників, сусід навпроти швидко розгорнув шланги, увімкнув насос і кинувся гасити вогонь. Інші мешканці вулиці принесли жінці взуття, теплі шкарпетки, верхній одяг, напоїли гарячим чаєм, підтримали словом. Навіть ті, кого вона майже не знала.І поки ми спілкувалися, у дворі теж кипіла робота. Комунальники закривали контури вікон і лагодили дах, а пліч-о-пліч з ними працювали діти, свати, онук і, знову ж таки, сусіди. Попри пережите, Галина Нуріївна не зронила ні слова про руйнування. Вона говорила лише про підтримку, наших захисників і найбільшу цінність країни - український народ.Передав пані Галині подарунок від усіх нас - годинник. Бо наш час справді спільний, і цей складний шлях ми обовʼязково пройдемо разом! Побажав міцного здоров’я, сил, родинного тепла та здійснення найважливішої мрії - вистояти й досягти миру. А ми будемо поруч! Поруч з Галиною Нурієвною та з кожним харків’янином!
Сьогодні в українських школах лунає останній дзвоник.Цьогорічні випускники прийшли до школи тоді, коли війна вже торкнулася життя України. А дорослішали під час пандемії, дистанційного навчання, блекаутів, сирен і укриттів. Вони не обирали таких випробувань. Але навчилися триматися, допомагати один одному і не втрачати себе там, де і дорослим часом було дуже важко.Вся Україна вже бачила символ цього покоління - випускний вальс харківських дітей біля руїн 134-ї школи у 2022 році. А нині - не лише у Харкові, а по всій Україні - діти знову чують дзвоник, складають іспити та будують плани.Сьогодні багато говорять про те, якою буде Україна після війни. Але відповідь на це питання вже є. Наше майбутнє будуть творити ті, хто стоїть на шкільних лінійках - у Харкові, Херсоні, Запоріжжі, Миколаєві, Сумах, Дніпрі, Одесі, Києві. У містах і громадах, які жили під обстрілами, але зберегли головне - своїх дітей, їхні мрії, їхвіру у майбутнє.Я хочу, щоб кожен випускник знав: ми пишаємося вами не лише за результати. Ми пишаємося тим, як ви пройшли цей шлях. Тим, що не перестали вчитися. Тим, що зберегли в собі світло.І наше, доросле, завдання - зробити все, щоб ви могли не просто виживати, а жити. Вчитися. Працювати. Кохати. Будувати своє майбутнє - саме тут, в Україні.Бо після всього, що ви пережили, ви заслуговуєте не лише на атестат. Ви заслуговуєте на мир. На безпеку. На великі можливості. На країну, яка вміє берегти своїх дітей.Пишаюся кожним і кожною. Пишаюся нашими вчителями, батьками, Харковом і Україною.Вірю в нашу молодь. Вірю в Харків. Вірю в Україну.
Цемент, іграшки, ганчір’я і найстрашніше – вологі серветки: харків’яни все більше сприймають каналізацію в квартирі як «універсальний смітник», який здатен проковтнути все. Але комунальники, які щодня рятують забиті труби, оголошують підземну тривогу. Мотлохом із домішками жиру буквально давиться уся система, від підвалу будинку до магістрального колектора. Чистять його майже щодня - спочатку спецтехнікою, а потім вручну – лопатою у відро.Хоча на упаковках вологих серветок зазначають можливість їхньої утилізації в каналізації, після змиву вони не розчиняються у воді ,липнуть одна до одної і створюють масивні жмути, які перекривають магістралі , комунікації у підвалах , найгірше – намотуються на насосне обладнання. Як наслідок – насос, вартістю 400 000 гривень псується і не підлягає ремонту.Єдина можливість зберегти каналізаційні мереж і і уникнути зайвих втрат через руйнацію обладнання – впровадження філософії коректного користування комунікаціями. Починати цей процес потрібно з дитинства.
❗️Водопостачання у частини абонентів Київського та Шевченківського районів буде відсутнє з 8:30 до 20:00 28 травня у зв’язку з проведенням планових робіт з підготовки до осінньо-зимового періоду.Відключення торкнеться споживачів, які проживають у межах:- частини Шевченківського району, обмеженої: пров. Класичним, вул. Клочківською, територією зоопарку, узвозом Клочківським, вул. Клочківською, пр. Науки, вул. Дмитра Антоненка, вул. Саржинською, вул. Ірининською, вул. Дмитра Антоненка, територією Центрального парку, вул. Сумською до пров. Класичного;- частини Київського району, обмеженої: пров. Театральним, вул. Потебні, вул. Чорноглазівською, вул. Куликівською, територією НТУ «ХПІ», вул. Труфанова, узвозом Весніна, пров. Стельмаха, 2-м в`їздом Будівельним, в'їздом Євгена Гребінки, пров. Соледарським, пров. Вугледарським, вул. Британською, вул. Тахіатаською, в’їздом Шотландським, вул. Британською, вул. Бахмутською, вул. Григорія Сковороди, територією заводу «ФЕД», вул. Сумською до пров. Театрального.Харків’ян просять заздалегідь зробити запас води.
Прифронтові громади заслуговують на справедливі можливості.Можливості захищати людей. Утримувати економіку. Відновлювати житло. Будувати власну енергетику. Давати роботу, послуги, освіту, медицину і, головне, - перспективу життя там, де ворог щодня намагається залишити лише руїну.Ця спільна мета об’єднує нашу Асоціацію прифронтових міст та громад. І сьогодні я вітаю представників Київщини та Житомирщини, які до нас долучилися! Наш голос стає гучнішим - голос територій, що тримають на собі безпекову архітектуру всієї України.Перший пакет державної підтримки зафіксував базовий факт: прифронтові громади опинилися у безпрецедентній реальності, яка вимагає специфічних інструментів. Проте зараз настав момент рухатися далі - від точкових кроків до масштабної національної програми. З єдиною логікою. З відповідальним управлінням. З реальним фінансуванням. І з чітким усвідомленням, що наші міста - це не буферна зона очікування, а повноцінний простір для праці, розвитку та подальшої відбудови.Наш порядок денний максимально конкретний: безпека, підтримка бізнесу, збереження кадрів. Адже без економіки люди не залишаться. Без житла, в якому є світло, вода та опалення - не повернуться. Без енергетики - не працюватиме інфраструктура. Нам потрібна системна політика з боку уряду. Харків добре знає ціну стійкості. І ми так само чітко розуміємо: майбутнє не можна відкладати на «після війни». Його треба закладати в сьогоденні - навіть під обстрілами, навіть у найважчих умовах.І ми будемо й далі працювати так, щоб не було соромно, для кожного, завдяки кому наші громади живуть і борються.
На цьому фото я ще зовсім дитина.А поруч з мною та мамою - мій батько. Людина, яка пройшла війну.Коли я був малим, мені здавалося, що такі люди можуть усе. Що вони нічого не бояться. А вже потім я зрозумів: вони теж боялися. Просто мовчали про це. Бо після пережитого найбільше хотіли одного - щоб їхні діти ніколи не бачили війни.Вони мріяли про мирне життя. Про міста без сирен. Про те, щоб діти прокидалися не від вибухів.Але історія виявилася жорстокою.І сьогодні Україна знову проходить через те, що проходили покоління наших батьків і дідусів.Через страх за рідних. Через втрати. Через зруйновані будинки. Через ночі під обстрілами - і в прифронтових містах, і далеко від лінії фронту, куди теж долітає війна.І я часто думаю: що б сказав мій батько, побачивши все це? Мабуть, одне - вистояти. Не дати злу зламати нас. Берегти одне одного.Сьогодні ми особливо добре розуміємо людей, які пережили Другу світову. Бо тепер знаємо справжню ціну миру. Ціну тиші. Ціну звичайного життя без війни.Ми памʼятаємо всіх, хто боровся з нацизмом. І будемо гідними тих, хто захищає Україну сьогодні.Бо найстрашніше, що може пережити дитина, - це війна. І найважливіше, що можуть зробити дорослі, - не дозволити їй повторитися знову.Сьогодні, як і багато десятиліть назад, ми боремося за мир і майбутнє наших дітей. І ми обовʼязково вистоїмо. Миру нам всім.
TGLIST.COM.UA
