Учень запитав Учителя:— Ти такий мудрий. Ти завжди у гарному настрої, ніколи не сердишся. Допоможи і мені стати таким.Учитель погодився і попросив учня принести картоплю та прозорий пакет.— Якщо ти на когось розсердишся і затаїш образу,— сказав Учитель, — візьми одну картоплину. З одного боку напиши своє ім'я, з іншого — ім'я людини, з якою стався конфлікт, і поклади цю картоплину в пакет.— І це все? — здивовано запитав учень.— Ні, — відповів Учитель. — Ти повинен завжди носити цей пакет із собою. І щоразу, коли образишся на когось, додавати до нього ще одну картоплину.Учень погодився.Минув деякий час. У пакеті назбиралося чимало картоплин, і він став досить важким. Носити його було незручно. До того ж картопля, яку він поклав першою, почала псуватися. Вона вкрилася слизьким нальотом, деякі бульби проросли, інші вкрилися пліснявою і почали видавати неприємний запах.Учень прийшов до Учителя і сказав:— Це вже неможливо носити із собою. По-перше, пакет дуже важкий, а по-друге, картопля зіпсувалася. Запропонуй щось інше.Але Учитель відповів:— Те саме відбувається і в твоїй душі. Коли ти на когось сердишся або носиш у собі образу, в твоєму серці з'являється важкий камінь. Спочатку ти цього не помічаєш. Потім таких каменів стає дедалі більше. Вчинки перетворюються на звички, звички — на характер, а характер народжує пороки, які отруюють життя.Я дав тобі можливість побачити цей процес збоку. Кожного разу, коли ти захочеш образитися або образити когось, подумай: чи справді тобі потрібен цей камінь у душі?