📚 51/60Сама того не знаючи, я ідеально взяла книжку на читання, бо історія закінчувалася якраз під Різдво, і до речі, авторка також цю історію писала в 20-х числах грудня, виходить символічно.Ця історія видалась мені такою знайомою, спочатку я думала, що це через велику кількість згадок різних письменників і їхніх творів, бо тут і там у мене виринали думки про Доктора Серафікуса, як уособлення головного героя — Шмуля, він такий самий дивакуватий та асексуальний, немає друзів, складно будує стосунки і тд. Потім почала згадувати Кундеру та його Нестерпну легкість буття, в якій сон перетинався із реальністю, і ми втрачали відчуття часу, на мою скромну думку, Анці це вдалось краще передати у своєму тексті цей прийом, бо у кінці, ми трохи сходимо з розуму разом із головним героєм, і не розуміємо, що йому сниться, а що відбувається у реальності. Мати головного героя — деспотична, але в той же час дуже ексцентрична жінка, яка у свою чергу мені нагадувала Люсі із Три любові Кроніна, та її таку дивну любов до сина, яка по факту його калічила, а не робила окремою особистістю.А потім в одні героїні я побачила свою подругу студентський часів, і тут все стало на свої місця. Ця історія була мені знайомою, бо я бачила себе в ній, і знов-таки, на свою скромну думку подумала, якби я писала книгу — це була вона б — Шмуль і Марта.Я бачила себе в головній героїні, я бачила своїх друзів в друзях головних героїв, я відчувала цей запах дощової осені, коли тобі так не хочеться, але треба в універ. Думки, жарти, розмови, діалоги — це все вже було. І це таке знаойоме.І коли вже здалось, що авторці не вдасться мене здивувати фінальний епізод: ого, я в шоці, він такий неочікуваний, що навіть трохи протверезює.Мені сподобалось! Однозначно лайк! Якщо полюбляєте дивних персонажів та вайби академ містечка, читайте роман Анки Вознюк!