Позивний у нього простий — Кіпіш. «Голосно розмовляю, тому і Кіпіш», — посміхається він.Повернувся з-за кордону ще до повномасштабного вторгнення — розумів, що воно може статись. «Звісно, війна з 2014 року, — каже, — але настільки великих масштабів ми ще не бачили».Спочатку піхота. Потім — поранення, одне за одним, і фізично тягнути далі так само стало важко. Тоді й почав придивлятись до інших напрямів. Відучився на сапера, а далі — безпілотники. «Зрозумів, що це майбутнє», — каже просто, без зайвих пояснень.Бахмут. Серебрянське лісництво. Авдіївка. Покровськ. Запорізький напрямок. Питаєш, де встиг побувати — усміхається: «Та мабуть всі, от тільки Сумський лишився».Була пауза в службі, коли він просто вичерпався. Повернувся вже свідомо — саме в нашу бригаду: знав тут людей, чув, що командири справді розмовляють з підлеглими, а не просто віддають накази. І, за його словами, після переходу з'явилось більше сил рухатись далі.Про СЗЧ говорить прямо: сидіти вдома й бігати від ВСП сенсу нуль. Краще шукати спосіб легально перевестись до іншого підрозділу, ніж йти в самоволку.Повне відео: https://youtu.be/hhmbAgYGwr0
Володимир з Полтавщини — до війни працював технологом з вирощування тварин на агрофірмі. Коли прийшла повістка, довго не роздумував: «Дали повістку – пішов служити, не ховатись же вдома». В армії з 2023 року.БЗВП, перші місяці служби — каже, все було нормально. Складніше стало вже на фронті, де витримати психологічно виявилось важче, ніж він очікував.У певний момент Володимир опинився поза службою — самовільно залишив частину. А згодом ухвалив рішення повернутися, але вже до іншого підрозділу: «Трохи побув вдома і повернувся до служби. Тут знайомі є, тому вибір очевидний».З власного досвіду радить: якщо важко — спробуйте відпустку, відпочинок. А якщо цього замало і потрібні докорінні зміни — краще одразу оформити переведення, у законний спосіб, не чекаючи, поки ситуація загостриться. Нове місце, нові люди поруч часто дають той ресурс, якого бракувало.Мотивація, каже Володимир, нікуди не зникала. Просто зараз він знайшов своє місце — і продовжує служити.📌 Підтримати бригаду: https://bit.ly/4qZvqXv 📌 Долучитись до бригади: https://1otbr.army/
РІПА — оператор БПЛА.З Івано-Франківщини. Строкову відслужив ще до повномасштабного вторгнення, звільнився в листопаді 21-го. «Відпочинок вийшов не довгим, з початку повномасштабки відразу пішов до військкомату. В перші дні просто неможливо було потрапити туди, але за кілька днів все ж потрапив до війська».Перший обстріл не забуде ніколи.Служба складалась по-різному. Був і період СЗЧ — не приховує цього, каже прямо: помилка, без виправдань. Повернувся до служби вже у нашій бригаді: «Зрозумів, що потрібно щось змінити в плані служби та перейти в іншу бригаду».Хотів глибше зайнятись безпілотними системами — тепер це його щоденна робота: ремонт дронів, обслуговування, польоти. «Командування нас чує, позитивно ставиться до різних пропозицій та ініціатив».Розуміє, що сучасне поле бою докорінно змінюється: «Якщо піхотинець один відбиває штурм, то це складно. Якщо ж ще є підтримка від дронів, тоді ще абсолютно інша справа. Самі починали з розвідки, потім скиди, ну і вже почали працювати на важких бомберах».А бажання лишається тим самим — зупинити ворога, приносити користь підрозділу, бути ефективним.Повне відео: https://www.youtube.com/watch?v=u8vds1JX18Y
«Штик» — сапер, який продовжив справу свого дядька2014 рік. Дядько йде добровольцем у 1-шу танкову бригаду. Сапером.Хлопець з дитинства любив історії, які розповідав дядько. Про те, що саме доводилось робити, як усе відбувалося насправді. «Всередині ніби щось палало», — згадує він.Перед контрактом він зателефонував дядьку. Сказав, що йде на сапера. В ту саму бригаду.З 2020 року в армії. Дізнався про професію набагато більше, ніж уявляв з дитячих розповідей. Технології модернізуються швидко, і в цьому фахові є чому навчатись постійно — досвід, переконаний Штик, стане в пригоді і в цивільному житті.Донбас. Запорізький напрямок. Курська операція.«Раніше було легше працювати — дронів було мало, і ми могли діяти в безпосередній близькості до ворога. Зараз це вже неможливо», — каже він.Виходи змінились на майстерню. Тепер його завдання — полегшити роботу побратимів, які працюють на передовій.«Зараз майже вся робота також безпілотна на передовій. Тому виготовляємо все, аби нашим операторам було легше та безпечніше працювати. Ну і головне, щоб воно працювало», — посміхається чоловік.
АНТіХРіСТ — зв'язківець, який став майстром безпілотних системРодом з Рівненщини, з кордону з Білоруссю. П'ять років прожив за кордоном, працював IT-радіоінженером, і вже готувався переїжджати з кінцями — коли почалась повномасштабна війна. Рішення прийшло миттєво: покинув облаштоване життя і поїхав добровільно мобілізуватись. «Я розумів, що таких спеціалістів, як я, армія потребує», — каже він.Строкову службу не проходив, на військову кафедру не пішов — не було сенсу: «Я знав усе, що викладач розповідав». Але коли став вибір — пішов не роздумуючи.Позивний отримав від комбата — через численні татуювання. «Мені це імпонувало, навіть сподобалось». По вірі — атеїст: вивчав багато релігій, але не знайшов у жодній того, у що можна повірити без перевірки. «Перевірене — це підтримка побратимів та взаєморозуміння в критичних ситуаціях».Служба почалась старшим черговим вузла зв'язку на ОКП, потім — виїзди на позиції для налаштування комутації мереж. Згодом зацікавила радіоелектронна боротьба: розвивав навички на Курщині, встановлював антени відеоперехоплення FPV, поринав у роботу майстерні роти РЕБ. Після Курщини повернувся черговим оператором засобів РЕБ. Набравшись досвіду, перейшов у майстерню батальйону безпілотних систем — готувати дрони до вильоту.Його шлях пролягав через Донбас — Велика Новосілка, Оріхів, знову Велика Новосілка, Врємєвка. А ще Курщина — Снагость, Любимівка, Свердліково.Мотивує його конкретне: викорінити все совкове з країни, заради якої він покинув життя за кордоном — тут батьки, родина, друзі. «Не хочу, щоб ці наративи просочувались в Україну».До війни жив зовсім іншим життям: вокаліст у двох гуртах, ведучий фестивалів, організатор рейв-вечірок і рок-концертів, тату- та пірсинг-майстер. Любов до важкої музики почалась у школі, з касетного програвача. «Слухаю — мені подобається». На позиціях ця музика й досі заспокоює. Приймає майже все, окрім шансону — тут капітулює навіть найтолерантніший меломан.Його історія — про людину, яка мала все влаштоване за кордоном і добровільно від цього відмовилась. Про зв'язківця, що став майстром безпілотних систем. Про побратимство як головну віру — і про метал замість тиші.
САКУРАПозивний узяв ще в танковому батальйоні — і вирішив, що іншого собі вже не треба. Родом з Кіровоградщини, у якийсь момент перебрався до Чернігова. «У мене всі рідні – педагоги, але мені завжди подобалась біологія, любов до всього цього була. Тому вирішив трохи змінити тенденцію», — посміхається чоловік. Тільки замість шкільного класу обрав операційну: коли почалась повномасштабна, до військкомату пішов у перший же день.Ця тяга до біології привела його туди, де вона потрібна найбільше — в евакуаційне відділення, де він зараз начальник. Фах — реанімація, досвід ще з мирного життя. Але каже чесно: те, з чим працює тут, бачив уперше. «Це не через те, що я погано навчався звісно. Просто зараз інша реальність — травми у цивільному житті та під час війни – абсолютно різне». Здивувань було чимало — і, за його словами, здебільшого приємних.Та шлях до цього був не одразу таким. На початку один медик тягнув на собі майже все. З часом з'явився розподіл — фельдшер, анестезіолог, водій, кожен знає свою ділянку. «Робота пішла в абсолютно іншому вигляді, а позитивна динаміка триває. І це дуже радує», — каже він. Про колектив відповідає коротко: багато добровольців з 2022 року, які постійно навчаються. «Бажання плюс практика плюс гарний колектив — один з кращих стабілізаційних пунктів у Збройних Силах».Саме досвід тих, кого він рятує, і тих, кого зустрічав на дорогах війни, лишив і інший спогад — про ворога. «Казали, що раді нас бачити. Через день вже кричали, що ми нацисти, тобто ця їхня двулічность. В Суджі страждало навіть більше їхнього цивільного населення. Ми краще до тварин відносимось, ніж вони до цивільного населення», — згадує чоловік.Сьогодні, у День медичних працівників, ми не кажемо красивих слів про рятівників. Ми просто нагадуємо: за кожним «встиг» і «дихає» стоїть конкретна людина, яка щодня вирішує, кого і як рятувати першим.Повне відео: https://youtu.be/cmnF-onuwNI
Історія «Чекіста»«Чекіст» — старший технік 1‑ї роти батальйону безпілотних систем «Пегас». Родом із Прикарпаття, він пройшов довгий шлях у війську — від строкової служби у Нацгвардії до сучасної війни дронів. У 2017 році він підписав контракт і служив у зоні АТО/ООС на Луганщині та Донеччині. Саме тоді з’явився його позивний - був у контрдиверсійній розвідці, водієм, оператором РПГ. «Чекіст» згадує, як доводилося виходити на окуповані території, виявляти склади боєприпасів і техніку противника. Після звільнення з Нацгвардії створив сім’ю, працював закордоном. На початку повномасштабного вторгнення був у Польщі — він одразу повернувся й пішов у ТЦК. Служив у стрілецькому батальйоні де й бачив справжнє обличчя війни під Бахмутом. Згодом перевівся до артилерійської розвідки, де вперше взяв у руки дрон. Навчався безпосередньо на фронті, методом спроб і помилок, за підтримки побратимів. «Кожен виліт — це мінус у ворога. Коли бачиш, як після твоєї роботи HIMARS знищує ціль — розумієш, що недарма стараєшся», — каже він. Йому доводилося коригувати роботу артилерії, знищувати ворожі гаубиці, міномети, піхоту. Найдальший виліт його «пташки» — 15 км углибину позицій противника. Бувало, що за одну добу він збивав до десяти ворожих дронів. «Чекіст» знає ціну цієї роботи: пілоти БпЛА — пріоритетна ціль для ворога. «Ми не роботи, а лише керуємо ними. Після тижня без перервних польотів очі вже не витримують»Сьогодні він у батальйоні безпілотних систем «Пегас». Його обов’язки як старшого техніка 1-ї роти — забезпечувати технічну готовність озброєння, транспорту та матеріально‑технічних засобів, керувати ремонтною командою й відповідати за правильну експлуатацію техніки. За відвагу та службу нагороджений медалями «Хрест ракетних військ та артилерії», «За поранення», «Лицар бойового чину» та відзнакою Президента«За оборону України». Але сам він каже: «Найбільша нагорода — що я живий і можу повернутися до сім’ї».Його історія — про шлях від піхоти й розвідки до дронів, про повернення після СЗЧ і вибір залишатися там, де найважче.«Головне — знайти свій колектив і працювати так, щоб кожен знав: ми робимо це разом», — говорить він із усмішкою.
З ризиком і досвідом — до перемоги!Історія Дрібного — оператора БПЛАДрібний родом із Волині. Свій шлях у війську він розпочав із піхоти, де здобув перший бойовий досвід. Згодом цей досвід став основою для нового етапу — роботи з безпілотними системами.Він високо оцінює базову загальновійськову підготовку, адже саме вона дала йому фундамент для швидкого опанування керування дронами. «Пілоти бояться зробити помилку, я ж люблю ризикувати, адже знаю — дрон підніметься», — каже військовослужбовець.Дрібний захоплюється технікою, уважно її вивчає й береже, але водночас розуміє: апарат можна замінити, а життя побратима — ні. Тому для нього головне — зберегти людей, навіть якщо доведеться пожертвувати технікою.У його роботі першочергове значення має логістика. Починав із польотів на «Мавіку», і цей досвід нині допомагає краще розуміти, де ворог ховається, та ефективно уражати цілі.З усмішкою додає: «Не раз жартував, що приїду — буду поля кропити. У батьків дружини велике господарство, то я зможу дещо оптимізувати це. Але їй поки не говорив», — сміється Дрібний.Його історія — приклад того, як поєднання піхотного досвіду, любові до техніки, сміливості та прагнення до вдосконалення формує воїна, здатного ризикувати й перемагати.Повне відео за посиланням: https://youtu.be/M42b_H8LfIw
«Найцінніше, чого мене навчила війна — знання рятують життя. Саме тому сьогодні я навчаю інших.»Позивний — «Лебідь».Він народився у Маріуполі — місті, яке стало символом мужності, стійкості та незламності українського народу.У 2021 році підписав контракт зі Збройними Силами України. Наприкінці того ж року виконував бойові завдання в районі проведення ООС на посаді сапера. Саме там отримав перший бойовий досвід, який став фундаментом для подальшої служби.Повномасштабне вторгнення зустрів на Донеччині, поблизу Бахмута. Попереду були запеклі бої за Ізюм, Херсонський напрямок, оборона Соледара, Бахмута, Часового Яру та багатьох інших населених пунктів, де щодня вирішувалася доля України.Кожен бойовий вихід, кожне виконане завдання та кожен пройдений кілометр фронтових доріг ставали новим уроком. Досвід здобував не лише в бою, а й завдяки постійному прагненню вчитися, вдосконалюватися та ставати сильнішим. Згодом це прагнення привело його до сержантського корпусу.З 2023 року «Лебідь» — сержант Збройних Сил України. Протягом служби пройшов різні етапи військової кар’єри, набуваючи досвіду на різних посадах та рівнях відповідальності. Його принцип залишався незмінним: ніколи не припиняти навчатися та передавати знання іншим.Сьогодні він — бойовий інструктор 1 окремої важкої механізованої Сіверської бригади.За роки війни мав можливість обмінюватися досвідом із військовими Німеччини, Франції, США та інших країн-партнерів. Але переконаний: найцінніші знання — це ті, що перевірені реальним боєм і допомагають воїну вижити.Свою мотивацію пояснює просто:«Я хочу передати максимум того, що знаю сам. Якщо хоча б одне моє заняття допоможе комусь повернутися додому живим — значить, я все роблю правильно».Він не говорить про героїзм. Говорить про підготовку, дисципліну та відповідальність.Бо на війні ціна помилки занадто висока.Саме тому сьогодні «Лебідь» продовжує свою службу — навчаючи тих, кому завтра виконувати бойові завдання та боронити Україну.
Сьогодні для воїнів 1-ї окремої важкої механізованої Сіверської бригади особлива дата — річниця офіційного затвердження нарукавного знака бригади.Шеврон — це більше, ніж елемент однострою. Це символ бойового шляху, честі, відваги та братерства. За ним стоять героїчна оборона Чернігівщини, стримування ворога на підступах до столиці, важкі бої та щоденна боротьба за незалежність України.У центрі емблеми — сталевий бойовий кінь. Він уособлює силу, витривалість, стрімкість та незламність воїнів бригади. Чорний і темно-зелений кольори нагадують про міць механізованих підрозділів, а золотий кант підкреслює честь і доблесть тих, хто носить цей знак на своєму плечі.Сьогодні шеврон 1 ОВМБр знають далеко за межами Сіверщини. Він став символом професіоналізму, стійкості та готовності виконувати найскладніші бойові завдання.Вітаємо всіх військовослужбовців бригади з річницею бойової емблеми! Нехай сталевий кінь і надалі веде вас до нових перемог, а кожен день служби наближає головну мету — Перемогу України.Слава воїнам 1 ОВМБр! 🇺🇦Слава Україні!
TGLIST.COM.UA
2023-10-29