Танці з дикобразами | На днях вийшла моя стаття, яка завершує цикл про любові: закоханість, ...

На днях вийшла моя стаття, яка завершує цикл про любові: закоханість, секс, близькість. Цього разу про близькість. Коли намагаюсь описати цей тип стосунків завжди важко - бо розповісти хочеться так багато, але хто ж стільки буде читати 🙂Вся стаття ось тут Нейробіологія близькості: як рука близької людини вимикає стресНапевне, ви чули про теорію прив’язаності Джона Боулбі та Мері Айнсворт, котрі довели, що для нормального розвитку дитині потрібен постійний дорослий, з яким буде встановлено особливий зв’язок. Світові довелося звикати до цього певний час — діти потребують не лише фізичного піклування, а й особливого емоційного зв’язку. А тоді, наприкінці 1980-х, Сінді Хазан та Філіп Шейвер у своїй роботі написали: “Любов між дорослими — це не просто «почуття» чи «соціальний конструкт», а той самий біологічний процес прив’язаності, що й у немовлят”. Після цього вже не один десяток років вчені досліджують, зокрема завдяки сучасним технологіям, чи це дійсно так. Чи дійсно нам потрібен хтось, аби тримати за руку у скрутні часи, чи все ж таки варто намагатися стати автономними та незалежними?У 2000 році в роботі “Загальна теорія любові” три професори психіатрії — Льюїс, Амні та Леннон — зосередилися на біологічних причинах потреби дорослої людини у близькості. Вони запозичили з кібернетики поняття “відкрита петля” і застосували його до психіки. Відомо, що у питаннях базової фізіології людське тіло має автономні механізми керування. Йому не потрібні зовнішні сигнали, щоб запустити процес зігрівання чи травлення, ці процеси відбуваються самі собою.Проте наша емоційна система, як доводять автори, навпаки, є відкритою петлею і потребує регуляції ззовні. Це найкраще видно з поведінки дітей, які заспокоюються на руках у спокійного дорослого і не можуть заспокоїтися, якщо відчувають тривогу оточення. Однак сучасні дослідження показують, що і близькі дорослі люди синхронізують серцевий ритм, дихання, навіть на рівні гормонів.Тривалу відсутність людей поблизу можна порівняти із тривалою затримкою подиху: певний час ми можемо бути без кисню, але зрештою маємо вдихнути. Так само, якими б ми не були самодостатніми емоційно, ми потребуємо когось, з ким можна було б час від часу синхронізуватися для задоволення потреби у близькості та відновленні ресурсу. Незадоволена потреба у близькості впливає, зокрема, на когнітивні здібності та імунітет. Далі ось тут