Talis vita

Декілька днів спостерігаю за подіями, які розгортаються навколо дитячого центра кардіології і кардіохірургії. Одного з найбільш крупних (якщо не самого крупного) науково-практичного центру вроджених вад серця у Європі.Люди, далекі від медицини, ніколи не зможуть зрозуміти, який це надскладний, величезний, скрупульозно налаштований відпрацьований механізм. Вроджена кардіохірургія новонароджених це взагалі одна з найскладніших галузей медицини, тут недостатньо просто мати операційну та хірургів. Потрібна злагоджена система, яка складається з купи унікальних фахівців, які вміють працювати, вибачте за банальне порівняння, як єдиний організм.Такі команди не формуються механічно, тому їх неможливо просто «реорганізувати», «перевести» в іншу установу й очікувати, що система продовжить функціонувати так само. Адже унікальність таких центрів полягає не в приміщеннях і навіть не в обладнанні, а в накопиченому колективному досвіді.Люди, далекі від медицини, ніколи не зрозуміють що такі центри формуються десятиріччами. Не осягнуть, що це вершина медичної інфраструктури країни. Їх дуже мало навіть у багатих розвинутих державах.В нас є. Тобто, був. P.S.: Дивлюся на заламування рук у фейсбуці і страждаю від флешбеків. Бо добре пам’ятаю 2022 рік і те, як реорганізували нашу кафедру, якій мало б було виповнитися у 2023-му сто років, і яка була єдиною кафедрою дитячої гастроентерології в Україні. Не знищили, ні, Боже збав. Реорганізували. А те, що тепер її нема, і колективу вже нема, і взагалі нічого нема, окрім жменьки випадково зібраних разом людей, які чудово усвідомлюють і катастрофічність того, що відбувається, і відсутність сенсу подальшої праці - так це нічого. Нічого.

Північна Європа готується до великої війни: десять країн розробляють масштабний план евакуації населення, — МЗС Швеції.Німеччина, Польща, Естонія, Литва, Латвія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія та Данія домовилися підготуватися до можливої транскордонної евакуації цивільного населення в разі військового конфлікту.Вони спільно розроблять плани евакуації людей через сухопутні кордони. Це передбачає перегляд транспортних маршрутів, прикордонного контролю, евакуаційних коридорів, приймання та реєстрації людей, а також захисту особливо вразливих груп населення.Центральний Банк Швеції закликав громадян зняти готівку на випадок війни та рекомендував тримати щонайменше 1000 шведських крон (близько $110) на кожного дорослого. Ця сума призначена для життєво важливих покупок на тиждень. Також банк радить завести карти різних банків, підключити мобільні платіжні послуги та мати під рукою PIN-коди.Глава МЗС Польщі Радослав Сікорський заявляв, що Європа повинна готуватися до війни такого масштабу, який пережили попередні покоління.https://www.government.se/press-releases/2026/03/increased-protection-for-the-civilian-population-in-the-baltic-sea-and-nordic-region/https://www.reuters.com/world/northern-european-nations-agree-draw-up-joint-evacuation-plans-event-crisis-or-2026-03-04/

Кожного 23 лютого мені хочеться написати, що ми ніколи не повернемося в 23.02.2022Це проста ідея, але ми як суспільство осягнути її не дуже можемо.Нас буде менше, ми будемо іншими і нам себе прийдеться перевинаходити.Бо кожна велика війна закінчується втратою старого світу і старого життя і ця теж закінчиться тим самим.Але саме усвідомлення того, що ми або змінимося, або зникнемо - важке.Не хочеться змінюватися, нестерпно розуміти, що старий світ впав, а ми досі чіпляємося за його уламки.І ми маємо на це право, доки війна триває. Але війна закінчиться, або зупиниться, і ми будемо змушені озирнутися і визнати, що світ таки змінився. Жити новим, навіть хорошим, але іншим - складно, іноді нестерпно.Бо в новому світі не знайдеться місця багатьом речам, до яких ми звикли і які так любили.Ми навіть будемо атакувати це майбутнє. Голосувати за проповідників неіснуючого минулого.Але якщо готуватися до цього нового - тоді біль і туга будуть меншими. Колись після 2014 ми були в Зугдіді, в старих нетрях, занедбаних будиночках, де жили грузини, які вимушені були залишити Абхазію. Це були змучені люди, які жили очікуванням повернення старого світу, без надії сподівались, тримали на видноті ключі від будинку, який ще в перший рік війни зрівняли трактором.І кожен з них, живучи більше 20 років в цих старих будівлях, розповідав про те, що ось можливо наступного року будуть якісь домовленості, вони зможуть повернутися в старе життя. Не просто на свою землю, а в старе життя, яке вони залишили одного страшного ранку.Вони згадували сусідів, звичаї вулиці, чим займалися, ким були і не помічали теперішнього в якому живуть. Це старе життя не давало їм навіть подумати про теперішнє і планувати майбутнє. Вони зависли в лімбі.І хоча половини тих, про кого вони розповідали вже не було живими, вулиці не було, вони відмахувались і казали - відновимо так, як було, нічого, що нас мало, ми відтворимо минулі стосунки і звичаї, якось воно буде, як було.Тоді мене це вразило Ми можемо повертатися на свої землі і я вірю, що одного дня ми це зробимо, але ми не зможемо повернутися в наші старі життя.В старі стосунки, в старі уявлення про одне одного. Нам прийдеться переосмислювати себе, своє уявлення про "своїх", про країну, про націю, про державу.Побачити, що "після війни" вимагатиме від нас не менших ментальних зусиль, ніж сама війна. Готуватися до нього треба вже зараз, перш за все - розвиваючи чутливість одне до одного.І я хочу, щоб нам не забракло сил обирати нове.В нас нема часу на лімб.#olgadukhnich