МАЛЕНЬКИЙ ГВИНТИК ТА ПОЛКОВНИКЗвичайний день. Рутину перервала новина - до нас їде керівництво корпуса, до якого ми були прикомандировані. Інформацію я звісно пропустив мимо себе. Що маленькому гвинтику високі чини? - Увага на командному пункті. Перервало денну рутину.В приміщення зайшли високі погони. Зам комбата повів бесіду, а до мене підійшов пан вирвавши з мого маленького світу. - Кхе-кхе я нр корпусу ХY, позивний @&£&£. Ні чого не зрозумівши з його бормотіння, почулось як Нахуй-захуй добрий вечір. - Чув про мене?Не мигнувши оком гаркнув. - Так, звісно. - Розкажіть про обстановку по противнику. - Вам краще показати на Дельті чи Кропиві?Поважний пан пропустив моі слова крізь вуха та почав діловито розгортать карту.В військовій справі, я не повний профан. Тож сказав: - По олдскулу? Безпроблем. Мої очі забігали по карті вишукуючи наше бро. В цей момент я вразився маштабом мапи. Місто на яке націлювався ворог виглядало як мале село, а місцевість за яку ми боролись і зазвичай в мене розгорталась на системах ситуативної обізнаності затесалась в самий краєчок мапи. - Противник використовуючи термоковдри по одинці пересувається тут, тут, тут. Знищується при виявлені засобами УБпАк. Почав діловито навалювати я. Тицяючи в мапу олівцем в квадратик в пару сантиметрів. Звісно ж, як сппавжній полковник він мене перервав, та перепитав: - Противник, як рухається? Трійками, четвірками? - Поодинці пане рухаються.Знов повторив я.Полковник упрямо гнув своє: - Так що як рухається двійками трійками? - Та ні поодинці під термоковдрами повторив я. Може не почув, подумав я в своєму невіглавстві. - Так що двійками трійками знову повторив він?Тут вже думаю, може кажу не так як хоче чути? - Якщо кажете двійками трійками, хай буде двійками трійками. - Так ходять то як? Кажіть як є. Пробасив полковник.Вже в котрий раз ледь не поскладам повторюю: - переміщуються по одному, користуються термоковдрами. - А що найбільше турбує? - Ворожі засоби убпак. Працюють ось з цих девятин. Наявними засобами нажаль вирішити не можем. Ось хіба що авіацією… Спробував закинути ідею. Яку одразу ж перервали. - Чому не складете артилерією? - Так пане ж ворожі фпв покривають на оперативну глибину. Артилерія стоїть далеко та і в цілому не багато зараз снарядів можуть кинути. Нажаль цього не достатньо, щоб виконати задачу. - А ось ми в 22ом. Затягнув полковник поринувши в спогади свого безумовно героїчного минулого. - А що, як людей хватає? - Та як усюди… звісно ж ні. Кхм кхм да і похуй виглядав його вираз обличчя. Тож далі він попросив контактний номер. На цьому моменті я вирішив по свої дурості уточнити: - Вам же не мій номер треба? - Звісно не ваш. Гримнув полковник, розкриваючи бумажний записничок.І далі дивно зашарівшись, додав: - Кхе кхе, я взагалі то по дівчинкам. Чоловіки мене не дуже цікавлять. Ага. Тему розвивать я не став. Хоча для себе висновки зробив. Надав потрібну йому інформацію, він відчалив. Залиш мене в роздумах про справжній стан справ у армії та перспективи оборони корпусу XY.