Ігор Лікарчук:Сьогодні у затишній київській кав'ярні за чашкою кави довго спілкувався із людиною, яка іще десять років тому була однією із найпомітніших постатей в українському шкільному світі. Чудовий учитель математики, відомий в минулому директор школи. Який відмовився після досягнення пенсійного віку переходити на контракт, як того хотіли младореформатори освіти кілька років тому, і пішов геть. Назву його просто - пан Михайло. Прізвище просив у ФБ не зазначати. Бо не хоче читати у коментарях: "збитий орел", "стародум", "мухомор" чи іще якийсь діагноз від тих, хто ще недавно вважав за честь потиснути йому руку. Між іншим, те що пан Михайло попросив не називати його прізвище, - симптом не лише його особистих страхів. Це віддзеркалення атмосфери в сьогоднішньому освітньому середовищі, де часто легше "приклеїти ярлик" (застарілий, стародум, мухомор), ніж вести дискусію із досвідченими людьми за суттю. ВІдбувається своєрідна культурна інверсія: досвід, який у будь-якій професії має бути капіталом, в освіті перетворюється на тягар. НЕ можу не погодитися з думками пана Михайла стосовно того, що у політиці та менеджменті освіти з'явився "ефект месіанства". Люди без фахової підготовки чи глибокої практики проголошують себе реформаторами, бо, мовляв, "старе" - погане і не варте уваги. Досвід і професіоналізм відкидається на маргінес. Їх замінюють пиха, зарозумілість і месіанізм. Відсутність інституційної памяті підміняється вірою в те, що "історія починається з нас": ми будемо виводити освітянське стадо із пустелі у світле майбутнє. І починають не творити, а витворяти. Що робить систему особливо вразливою: помилки повторюються по колу. Заступники міністра освіти без профільної фаховості; автори стратегій із кількома роками досвіду роботи, як правило, у елітних школах; керівники органів управління на місцях, які взагалі далекі від освіти люди; споглядальники і шукачі зарубіжного освітянського "чуда" - це вже в нашій освіті не винятки, а тенденція. Вони ніколи не відчували того, що означає "жити на першій лінії освіти". Але мають тіньову установку: професіонал із довгою біографією "не на часі". І беруться стратегувати, управляти, радити, вимагати, прогнозувати. Таке поєднання невігластва з амбіціями стає небезпечною сумішшю для освіти. Мені було дуже складно щось заперечити пану Михайлу. Попри те, що наша ромова тривала не годину і не дві, а кількість чашок кави перевищила всі допустимі норми. Людина, незважаючи на вік ( а пан Михайло - старший від мене) продукує розумні та абсолютно практичні думки, які доцільно та потрібно втілювати в життя. Я чудово знаю, що він такий не один. Таких багато. Але ні їхня пам'ять, ні досвід, ні знання нікому не потрібні. Потужний ресурс практично лишається не використаним. Хоч насправді, освіта - не політичний експеримент для месій, а система, що будується поколіннями. Між іншим, у медицині зовсім інакше. Там досвід, знання і багаторічна практика у пошані та постійному сприйнятті. Образно кажучи, у медицині навчають правильно тримати скальпель не професори в аудиторіях, а досвідчені практикуючі хірурги біля столу. І це молодшими сприймається без месіанства, пихи та зарозумілості. Мабуть розуміють , що лише пихи, бажання, щойно набутих знань чи побаченого за кордоном дуже недостатньо, щоб стати хорошим фахівцем. На відміну від освіти. Іще один маленький, але промовистий факт: пан Михайло за весь час нашої розмови не вжив жодного англіцизму, як те роблять одержимі месіанізмом. Дарма, що він четвертий рік живе з дітьми та онуками в Британії і дуже добре володіє англійською…На завершення пан Михайло сказав: "Дякую, що вислухали. Для мене зараз це дуже важливо".P.S. О, уже уявляю як після цього допису оживуть жовтяки: Лікарчук чогось хоче. Заспокойтесь, панове. Я маю все те, що хочу, і що можу та здатний робити. Дуже сумніваюся в тому, що мене може зацікавити іще якась пропозиція. Але вам те не зрозуміти.