Сила Слова | Христос Воскрес, мої рідні!Злагоди вашим родинам. Вчора пробули в церк...

Христос Воскрес, мої рідні!Злагоди вашим родинам. Вчора пробули в церкві 10 годин, бо зранку їздили на службу, вдень пасочку святили, ввечері на нічній вистояли (до речі, по дорозі на нічну нам перебіг дорогу заєць).І прям в церкві я придумала тему допису.Розпис церкви. Це ж титанічна праця! Я вирішила розібратися як це відбувається.Маленький храм розписують 3-6 місяців, середній — 1-3 роки, а великий — 5 років і більше. Стелю Сікстинської капели Мікеланджело розписував 4 роки. Простір храму читається зверху вниз:- у куполі — Христос Пантократор (як центр і вершина всього. Причому геометрично він зображується так, щоб з будь-якої частини церкви виглядало що він на тебе дивиться)- нижче — сцени з Євангелія (історія спасіння)- ще нижче — святі (ті, хто вже пройшов цей шлях) Чому зверху? Бо ми молимося, дивлячись на небо а не під ноги.Кожен жест, колір і навіть нахил голови — не випадкові:- піднята рука — благословення- легкий нахил голови — співчуття, м’якість, близькість.- синій — небесне, божественне- червоний — життя, жертва, і и.д.Першим накладають глибокий, майже тіньовий підмалюнок, а потім поступово додають світліші шари, ніби «виводячи» форму з темряви. Це символізує перехід людини від темряви до світла. Спочатку робляться ескізи в масштабі, готується кілька шарів штукатурки. Якщо це фреска, її роблять на вологій штукатурці. Права на помилку у художника нема, бо якщо він намалює якусь дрібницю не так, доведеться збивати шар стіни і робити заново.Щоб перенести ескіз, по контуру роблять тисячі дрібних проколів, прикладають ескіз до стіни і втирають через них вугільний пил або пігмент. У результаті з’являється точковий контур, ніби «піксельна карта» зображення. Для великих сцен пігмент «припудрюють» через отвори.Найделікатніша частина розпису — це очі й обличчя (лик), їх пишуть у самому кінці.Є легенда, що для картини "Таємна вечеря" Леонардо да Вінчі колись знайшов світлого, чистого юнака — і написав з нього Христа. За кілька років він шукав когось для обличчя для Іуди. І не міг знайти. І раптом знайшов безхатька — зломленого, нещасного. Запропонував його намалювати. А той йому каже: «Ви вже мене малювали…Кілька років тому, на образ Ісуса Христа»В цій історії багато сенсів. І що видатні речі робляться з великою відповідальністю. І що ми це сприймаємо як належне. І що в кожному борються світло і тінь. І що нема випадковостей. Тут і про ціну помилки, і про довгострокову дисциплину. Нехай кожен візьме свій сенс.Зі святом!