Конфлікт Липинського зі Скоропадським та розкол гетьманського рухуУ 1928 році В’ячеслав Липинський, ідеолог українського монархізму, важко захворів. На цьому тлі почали загострюватися непорозуміння між ним і гетьманським рухом, який очолював Павло Скоропадський. Липинський, будучи прихильником конституційної монархії, дедалі різкіше критикував Скоропадського за авторитаризм та відсутність чіткої політичної програми.Особливо конфлікт загострився у 1930 році, коли Скоропадський, у спробі заручитися фінансуванням, де-факто визнав Закарпаття угорським — хоча самих коштів так і не отримав. Цей крок викликав обурення серед багатьох націоналістів, зокрема й Липинського, попри те, що сам Скоропадський раніше допомагав Карпатській Україні (про це вже був окремий пост).На хвилі розчарування Липинський навіть почав повторювати звинувачення, які раніше висувала проти Скоропадського петлюрівська еміграція. Він став шукати альтернативу ідеї гетьманату в особі Павла Скоропадського й визнав кращим кандидатом на український трон Василя Вишиваного (Вільгельма Габсбурга) — про нього теж був окремий пост.У тому ж 1930 році стався розкол в Українському союзі хліборобів-державників (УСХД).• Частина організації пішла за Скоропадським і зберегла назву Союз гетьманців-державників (СГД).• Інша ж частина створила Братство українських класократів-монархістів-гетьманців (БУКМГ) — течію, яка спиралася на ідеї Липинського.Проте вже у 1931 році Липинський помирає, і рух починає втрачати силу. БУКМГ, ймовірно, очолив Михайло Савур-Ципріянович, однак після смерті Липинського він зникає з політичного горизонту, і його подальша доля залишається невідомою.У 1932 році припиняє діяльність друкований орган Липинського — «Збірник хліборобської України».Схоже, саме тоді БУКМГ де-факто припинила існування, а більшість її членів повернулися до СГД, який до 1937 року ще зберігав назву УСХД.