Політики на каналі мало, але трішки буде. Натрапив на замітку, яку 106 років тому написав болгарський історик доктор Димитр Страшиміров. Якщо коротко: Україна бореться за свою свободу, європейські країни спершу обнадійливо підтримали, а тепер морозяться. Отакі вони, новини міжнародної політики 1919-го року🧐Як зумів переклав з болгарської (сподіваюсь без помилок, оригінальний текст ще в старій граматиці, із "малим юсом" і т.п.) 👇"Питання наших стосунків з Україною сьогодні є питанням совісті для болгарина. Можливо, воно було б не зовсім таким, якби не деякі речі, що сталися раніше. Оскільки мені люб'язно запропонували, то коротко висловлюсь.Політики — не лише наші, а й загалом, цікаві люди. Після Берестейського миру, незалежність України набула, так би мовити, міжнародного визнання, оскільки вона здобула її зброєю своїх синів. І після Берестейського миру ми почали залицятися до України, як кавалер до красуні в салоні. Звісно, нас також підбадьорювали наші тодішні союзники.З того часу багато води витекло, а пам'ять на Сході така коротка! Це стосується політиків. Вони замовкли: вони раптово одягли нерухому дипломатичну маску. Те що сталось із нами нагадує темряву в театрі після антракту. Світло раптово погасло. Чути легкий шум за завісою, подібний до гулу підземних машин. Аж, ось, раптово вмикають світло і перед очима постає інший світ. Сцена змінилась. Він одразу припинив свої загравання з Україною.Зауважте - ми церемоніально та урочисто призначили посла до Києва (і це був наш колишній міністр!) та приймали відомих лідерів іншої сторони послами до Софії. Ми приймали та дарували, обмінювалися сердечними вітаннями. Та ще й якими!Аж, ось, в одну мить все це здригнулося та зникло у прірві. Сцена миттєво змінилася, ніби на кінематографічній виставі. Як я вже казав, політики ніби як по вказівці одягнули маски байдужості. А співрозмовники - Україна та Болгарія, які ще хвилину тому були друзями, стоять сьогодні один навпроти одного, як і раніше дивляться у вічі, але вже не впізнають один одного. Або, скажімо так, повернулися спиною, ніби за помахом якогось чарівника, і дивляться вперед, торкаючись лише задніми полями капелюхів. Вони стоять один навпроти одного, як застиглі обпалені пеньки посеред згорілого лісу.Ось що сталося між Україною та нами, саме така ситуація сьогодні. Звісно, можна сказати "Виникли непередбачені обставини. Зрештою, ми повинні враховувати нові умови"…Так, чому б і ні. Чи винна Україна, що нині гніваємось на неї? Чи винні українці, якщо сьогодні хтось не рятує свою свободу, своє майно?Але ж це стара невиправна Європа... То ж Європа. А ми що? Болгарія - молода, нова нація, яка спершу сама важила життям, як вона може зрадити себе, як вона може забути родича, сусіда, який на її очах роками виборює право на існування?І політики повчатимуть нас про нові обставини та умови. Нехай говорять що хочуть, їм нічого не залишається як говорити. Та я наполягаю: питання нашого ставлення до України – це питання совісті для болгарина. Робіть як знаєте, питань немає. Та чи можемо ми, з жахом споглядаючи як розривається завіса рабства, відкрити свої серця народу, який бореться не на життя, а на смерть за свою цілісність і свободу? І якщо цей народ, попри всі пекельні випробування, здобуде перемогу, де буде наша совість, якщо ми відмовимо їм у праві на боротьбу сьогодні? Запитую вас, хочу, щоб ви мені відповіли. Та все ж я оптиміст. Ми молода, гідна нація. Ми не можемо не любити всі нації світу, будемо друзями всіх, хто виступає за свободу та право у власному домі."______📇 Стаття "Украйна и България", опублікована в "Украинско-български преглед“, кн. 1, 15 жовтня 1919 р.______😔У перекладі прибрав один невеликий фрагмент. Там якась аналогія з "македонським рабом", вочевидь зрозуміла читачам, та мені не зрозуміла.