Китай планує побудувати «суспільство, сприятливе для народження дітей» та вдосконалити систему соціального забезпеченняКитай оголосив про плани створити «суспільство, дружнє до народжуваності» протягом наступних п’яти років, прагнучи вирішити проблеми, пов’язані із зайнятістю, освітою, охороною здоров’я, доходами та системою соціального забезпечення. Уряд має намір покращити послуги, пов’язані з демографічною політикою, водночас реагуючи на виклики старіння населення через політики, що підтримують зайнятість і більш справедливий розподіл доходів.Влада також прагне заохочувати більш позитивне ставлення до шлюбу та народження дітей, а також надавати додаткову житлову підтримку сім’ям із дітьми. Ці заходи запроваджуються на тлі того, що населення Китаю скоротилося четвертий рік поспіль у 2025 році, а рівень народжуваності впав до рекордно низького показника.Щоб протидіяти цій тенденції, Пекін може витратити близько 180 мільярдів юанів на політики, спрямовані на підвищення народжуваності, включно з національною субсидією на дітей і повним відшкодуванням медичних витрат, пов’язаних із вагітністю, починаючи з 2026 року. Уряд також планує розширити субсидовані послуги догляду за дітьми та зменшити фінансовий тягар, пов’язаний із їхнім вихованням і освітою.Додаткові ініціативи передбачають покращення послуг у сфері репродуктивного здоров’я, догляду на ранніх етапах вагітності та посилення заходів із запобігання вродженим вадам. Освітню політику також буде скориговано: зокрема, планується розширити доступ до дошкільної освіти та збільшити кількість місць у закладах старшої середньої школи.Водночас Китай готується до швидкого старіння населення, розвиваючи так звану «срібну економіку» та розширюючи послуги й фінансову підтримку для громадян віком від 60 років.
Війна в Ірані для України матиме здебільшого негативні наслідки.1.Вона вже прикувала до себе весь фокус уваги світових ЗМІ. Та що тут казати, навіть в Україні події навколо Ірану займають левову частку ефіру. На жаль, міжнародна підтримка України напряму залежить від висвітлення нашої війни в західних інформаційних ресурсах. Чим її менше – тим менше про нас згадують і менше нам допомагають.2. Неминучі проблеми з засобами ППО та боєприпасами до них. Іран масово закидує ракетами всіх типів своїх сусідів, які підтримують війну проти нього. Відповідно, витрачання ракет ППО колосальне, а всі вони – американського виробництва. США вже перекидає на Близький Схід додаткові засоби ППО з Південної Кореї. Тому чим довше там буде палати війна, тим швидше нас «посадять на голодний пайок» щодо ППО. Самостійно Європа не може повноцінно покривати наші потреби, і левова частка боєприпасів для ППО надходить саме з США.3. Зростання цін на пальне – кажуть, вже сьогодні в Україні воно подорожчало на 2 гривні. І це не межа. Наслідки й так всім зрозумілі.4. В умовах кризи зросте ціна на нафту, а Росія – наростить її видобуток. Тобто отримає значно більше грошей на фінансування війни та покриття внутрішніх проблем.5. Увага Трампа вже змістилася на Близький Схід. Через це продовження мирних перемовин під великим питанням. Найшвидше, вони взагалі припиняться, бо зараз відбуваються суто через прямий тиск США, а якщо його не буде, то жодну зі сторін за стіл переговорів не загониш – президент Зеленський прямо заявляє, що «Донбас не віддамо», в той час як росіяни розробляють плани подальших наступів та окупації нових українських областей.
ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ КУБАНІСьогодні виповнюється 108 років від проголошення Самостійної Кубанської Народної Республіки, третього (враховуючи ЗУНР) українського державного утворення доби Перших національно-визвольних змагань. Розпочавши процес злуки з Українською Державою, вона так його і не завершила, але це не скасовує загальноукраїнського значення цих історичних подій.Кубань була, є і буде українською землею, так само як будь-який інший наш регіон, від Галичини до Слобожанщини й від Полтавщини до Тавриди. Крім того, про необхідність її визволення владно каже не тільки поклик національної справедливості, але й елементарний геополітичний розрахунок. Без української Кубані ми залишимось з росіянами на Чорному морі та без виходу на Кавказ. Якщо без Криму Україна - це «тіло без ніг», як вірно сформулював Його Світлість Ясновельможний Пан Гетьман Павло Скоропадський. То без Кубані Україна це дорогий автомобіль з відкритими дверима і вставленим ключем. Пряме запрошення для небажаних гостей.Нехай цей день стане нам постійним нагадуванням про справжні цілі нашого протистояння з необільшовицькою московщиною.@EdYurchenko 🎓
Західні країни бачать наближення Третьої світової війни. Спокійні лише німці. Головне з публікації Politico:Опитування Politico, яке детально описує зростаючу стурбованість громадськості щодо ризиків і витрат нової ери конфліктів свідчить: західні країни дедалі більше переконуються, що світ рухається до глобальної війни. Водночас воно виявило обмежену готовність західної громадськості йти на жертви, щоб профінансувати збільшення військових витрат. Хоча у Великій Британії, Франції, Німеччині та Канаді існує широка підтримка збільшення оборонних бюджетів, вона різко знижується, коли люди дізнаються, що це може означати збільшення державного боргу, скорочення інших послуг або підвищення податків. Результати, засновані на опитуваннях понад 2000 виборців у кожній країні, проведених з 6 по 9 лютого 2026 року, висвітлюють виклики, з якими стикаються лідери НАТО, намагаючись посилити безпеку в умовах обмежених державних фінансів. Ця тема мала б визначати дискусії політиків з усього світу, які минулої п’ятниці з'їхалися до Німеччини на щорічну Мюнхенську безпекову конференцію. Оскільки немає жодних ознак швидкого закінчення чотирирічної тотальної війни росії проти України, а США під керівництвом президента Дональда Трампа вдаються до військових дій в Ірані, Сирії, Венесуелі та країнах Африки, багато виборців бачать зростаючий ризик глобального конфлікту. Ця тенденція особливо яскраво проявляється у Великій Британії, де 43% вважають, що до 2031 року "ймовірно" або "дуже ймовірно" спалахне нова світова війна – це на 30 процентних пунктів більше, ніж у березні 2025 року. Майже половина американців (46%) вважають, що до 2031 року нова світова війна є "ймовірною" або "дуже ймовірною", що на 38 процентних пунктів більше, ніж торік. Серед п'яти країн лише жителі Німеччини загалом вважають, що третя світова війна є малоймовірною в найближчі п'ять років.Респонденти з США найчастіше вважали, що їхня країна буде воювати протягом найближчих п'яти років, за ними йшли респонденти з Великої Британії та Франції.Це свідчить про те, що ядерні держави НАТО можуть бути більш готовими до конфлікту, ніж інші країни, і що імідж Трампа як "президента миру" не переконує виборців у його країні. Принаймні кожен третій житель США, Великої Британії, Франції та Канади вважає, що протягом найближчих п'яти років у війні, ймовірно або дуже ймовірно, буде застосовано ядерну зброю. росія вважається найбільшою загрозою миру в Європі, тоді як канадці вважають Америку Трампа найбільшою загрозою для безпеки. У Франції, Німеччині та Великій Британії другою за величиною загрозою вважаються США, які респонденти згадували набагато частіше, ніж Китай.Більшість виборців у Франції, Німеччині, Великій Британії та Канаді заявили, що їхня країна повинна витрачати більше коштів на оборону, причому найсильніше це почуття висловлювали у Великій Британії та Канаді. Підтримка збільшення витрат на оборону знизилася, коли людей попросили подумати, чи слід фінансувати це за рахунок скорочення інших бюджетів, збільшення державних запозичень або підвищення податків. Згідно з результатами опитування, французька та німецька громадськість зараз менш схильні підтримувати збільшення оборонного бюджету в контексті компромісів щодо витрат, ніж минулого року.У Німеччині оборонні витрати були одним з найменш популярних напрямків використання коштів, поступаючись лише закордонній допомозі. У 2025 році 40% французької та 37% німецької громадськості підтримали збільшення витрат на оборону. Цьогоріч підтримка впала до 28% у Франції та 24% у Німеччині.В обох країнах зростає опір збільшенню витрат на оборону, коли людям доводиться думати про те, як оплатити рахунки. Громадськість також скептично ставиться до створення постійної армії ЄС під єдиним центральним командуванням, про що згадувала Європейська комісія. Цю пропозицію підтримали лише 22% респондентів у Німеччині та 17% у Франції.
Мюнхен 2026...Європейська зовнішня політика переживає переломний момент. Відносини після Другої світової війни, які базувалися на американському лідерстві, багатосторонніх правилах і західній єдності, вичерпують свою стабільність, і Європа змушена визначатися з власним місцем у світі. Що змінилося в глобальному порядку?Трансатлантична спільнота під тиском нової американської стратегічної логіки стає менш стабільною та менш однорідною. США дедалі більше орієнтуються на власні національні пріоритети та двосторонні угоди, замість класичного лідерства у багатосторонніх структурах. Китай дедалі активніше просуває свій вплив: не тільки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні через технологічні та економічні ланцюги, але й у світі як система альтернативного глобального порядку. московія прагне посилити свій вплив через війну в Україні та здатність використовувати дипломатичні розколи у Західному альянсі.В чому полягють дилеми для Європи?1. Збереження трансатлантичного співробітництва без повної залежності від США через більш самостійну стратегію.(Це перегукується з глобальною критикою того, що США можуть рухатись до реалізації зовнішньої політики, де Європа та Україна стають “жертвами” заради розриву союзу москва-Пекін). 2. Балансування між економічними можливостями Китаю та ціннісними різницями, де ЄС з одного боку зацікавлений у співпраці, а з іншого не готовий ігнорувати відмінні політичні системи та ризики безпеки. 3. Військова та політична самодостатність - питання здатності ЄС виступати єдиним фронтом у сфері оборони й безпеки.Так. Європа прагне бути більш впливовою у глобальній політиці, але для цього не має достатніх ресурсів, інструментів та одностайної політичної волі, щоб повністю відійти від американського “парасолькового” захисту чи безпосередньо протистояти стратегічному тиску Китаю. Це співзвучно з аналізами глобальних експертів:- Стратегія США робить трансатлантичний альянс проблемнішим для Європи, відкриваючи розбіжності, які москва і Пекін можуть використовувати для своїх цілей. - Водночас ЄС досі залежить від американської безпеки в НАТО, що робить питання “самостійної стратегіії” проблемним навіть теоретично. По суті Європа опинилася в геополітичній пастці трьох центрів сили:Вашингтон - все більше орієнтований на власні національні інтереси;Пекін - з масштабним економічним і технологічним впливом;москва - здатна посилювати тріщини на Заході.У цьому контексті ЄС стоїть перед вибором: залишитися в межах старого порядку чи спробувати створити нову, хоч і складну, стратегію власних інтересів.Для України ця дискусія не абстрактна теорія. Це питання виживання.1. Якщо Європа прагне стратегічної самостійності, вона повинна довести це не деклараціями, а здатністю підтримувати Україну системно й довгостроково.2. Якщо Вашингтон переорієнтовується на глобальне стримування Китаю, а Європа не здатна взяти на себе більшу частку відповідальності, постає питання: чи витримає західна коаліція стратегічне навантаження?3. москва робить ставку не лише на військовий ресурс, а на політичну фрагментацію Європи. Якщо ЄС не здатен діяти єдино, ідея стратегічної самостійності перетворюється на риторику.По суті маємо геополітичний парадокс:Європа хоче бути “третім полюсом”. Але без військової сили немає політичного суверенітету.А Україна сьогодні платить ціну за те, щоб Європа могла зберегти власну цивілізаційну суб’єктність.І тут виникає принципове питання: "Чи зможе Європа стати геополітичним гравцем, який визнає Україну частиною власного стратегічного простору? Чи вона залишиться економічним гігантом і політичним карликом, залежним від рішень Вашингтона?"Бо Україна сьогодні не “буфер” між блоками а рубіж, на якому вирішується, чи буде Європа суб’єктом історії, чи лише територією балансування між США, Китаєм і московією.Тому Європа має заплатити політичну й військову ціну за власну стратегічну самостійність, бо без перемоги України ця самостійність неможлива?
Чому США начхати на пострадянський простір Висвітлюючи візит Джей Ді Венса до Південного Кавказу, The Washington Post маркувала цей регіон як частину Росії. Згодом пост видалили та перепросили.Пам’ятаю, як ваш адмін так само спіймав The Washington Post на подібній помилці. У 2023 році видання позначило на інфографіці Крим російською територією. Після мого твіта редактори випустили оновлену версію, але без жодних вибачень.Насправді це не лише про редакційну неуважність. Це симптом ширшої проблеми — поверхневого розуміння пострадянського простору в медіасередовищі США, який досі виглядає як «сіра зона» з розмитими кордонами, історією та суб’єктністю.Навіть війна в Україні не стала тригером для переосмислення цього регіону. Причина не лише в браку експертизи, а в тому, що колишня [десь і діюча] орбіта впливу Росії ніколи не була визначальним елементом стратегічного мислення американських еліт і суспільства.У період однополярності [славні були часи], коли США активно проєктували силу й задавали рамки глобального порядку, цей регіон так і залишався периферійним — важливим ситуативно, але не системно.А нині, коли Вашингтон дедалі більше концентрується на внутрішніх пріоритетах і власній півкулі, простір між Балтією, Кавказом і Центральною Азією ще більше випадає з поля стратегічного фокусу.Шкода, що ми не усвідомили це раніше.🇺🇸 Гамбіт Трампа
Історична перемога Такаїчі: нові виклики для китайсько-японських відносинПереконлива перемога прем’єр-міністерки Японії Санае Такаїчі на дострокових виборах надала їй сильний політичний мандат і суттєво звузила простір для тиску з боку Китаю. Її жорсткі заяви щодо можливого сценарію навколо Тайваню, зроблені ще в листопаді, стали тригером для економічних і туристичних обмежень з боку Пекіна, однак нинішній результат виборів робить таку тактику менш ефективною.Такаїчі намагається поєднати стриману риторику щодо Китаю з принциповою позицією з питань національної безпеки, чітко сигналізуючи, що Тайвань залишається червоною лінією для Токіо. Відповідь Пекіна — заклики відкликати заяви без корекції загальної політики — свідчить про небажання Китаю йти на поступки, але й про обмеженість його інструментів впливу.Міжнародний контекст посилює значення цієї динаміки. Підтримка Такаїчі з боку Трампа та її запланований візит до Білого дому перед поїздкою Трампа до Китаю вписують Японію в ширшу стратегію стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Водночас перспектива конституційної реформи в Японії залишається для Пекіна стратегічним подразником.У сукупності це означає, що потенційне «потепління» у китайсько-японських відносинах за Такаїчі можливе лише у довгостроковій перспективі й за умови стабілізації ситуації навколо Тайваню — сценарій, який наразі виглядає радше теоретичним, ніж практичним.
Ліберально-демократична партія Японії (ЛДП) здобула найкращий результат за всю свою історію на виборах до Палати представників - 316 місць у новому складі нижньої палати парламенту. Це максимум з моменту заснування партії у 1955 році.Разом з коаліційним партнером Партією інновацій Японії вона отримала 352 місця з 465.Фактично це монобільшість, яка відкриває шлях не лише до стабільного урядування, а й до переписування Конституції та подолання блокуючої ролі Палати радників.Це вже не просто перемога - це мандат на зміну політичної архітектури повоєнної Японії.Ключовою фігурою нового політичного курсу стає діючий прем'єр-міністр Санае Такаїті - одна з найяскравіших представниць правого крила ЛДП.Її позиції:- жорсткий консерватизм;- продовження "абеноміки" та проактивної ролі держави в економіці;- рішуча опозиція одностатевим шлюбам, зміні сімейного законодавства, жіночому успадкуванню престолу;- підтримка перегляду статті 9 Конституції (відмова від пацифізму);- чітка проамериканська та протайванська зовнішня політика;- послідовне зміцнення оборонного потенціалу Японії.Такаїті - член Nippon Kaigi, консервативної націоналістичної організації, що виступає за перегляд історичної пам’яті та «нормалізацію» японського суверенітету. Недарма її часто називають «Залізною леді Японії», а своїм взірцем вона прямо називає Маргарет Тетчер.Що далі?Показово, що міністр оборони Коїдзумі одразу після оголошення результатів виборів закликав швидко провести повну конституційну реформу, фактично натякаючи на демонтаж післявоєнних обмежень і створення повноцінної постійної армії.Аналітично це означає одне:Японія переходить від «економічного гіганта з пацифістською оболонкою» до нормальної держави сили - з армією, стратегічною волею і чітким цивілізаційним самовизначенням.На тлі війни в Європі та напруги в Індо-Тихоокеанському регіоні це не локальна новина, а злам глобального балансу.Чи означає ця перемога кінець повоєнної пацифістської Японії і чи готовий світ до повернення Токіо як повноцінного геополітичного гравця?
США звинувачують Китай у таємних ядерних випробуваннях Високопоставлений представник американської служби контролю над озброєннями звинуватив Китай у проведенні таємного випробування ядерного вибухового пристрою в червні 2020 року, стверджуючи, що Пекін готує подальші підземні вибухи і намагається втрутитися в роботу міжнародних систем моніторингу. Виступаючи в Женеві, заступник державного секретаря Томас ДіНанно заявив, що непрозорі дії Китаю і Росії виправдовують «паралельні кроки» Вашингтона в умовах скасування глобальних обмежень на випробування. Ці заяви з'явилися після рішення президента Дональда Трампа не продовжувати дію нового договору СНО і його наказу підготуватися до можливого повернення США до ядерних випробувань вперше з 1992 року. Пекін відкинув ці звинувачення, наполягаючи на тому, що дотримується мораторію на випробування і політики непершого застосування. Аналітики вважають, що цей спір ускладнює зусилля з розробки нового багатостороннього договору, що включає Китай, чий арсенал швидко розширюється, але залишається значно меншим, ніж арсенали США та Росії. Супутникові знімки показують значні модернізації на китайському випробувальному полігоні Лоп-Нур, що посилює побоювання щодо відновлення глобальної гонки озброєнь.https://www.washingtonpost.com/national-security/2026/02/06/china-secret-nuclear-test-state-department/
Мелоні відсуває Макрона від «керма» ЄвропиThe Telegraph повідомляють, що прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні разом із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом фактично перебирають на себе роль нового центру ухвалення рішень у Європейському Союзі, витісняючи з неї президента Франції Емманюеля Макрона. Підписання італо-німецького партнерського пакту в Римі символізує зсув балансу сил у ЄС у бік більш консервативного курсу.Традиційна франко-німецька вісь десятиліттями вважалася «двигуном» європейської політики, однак нині Париж виглядає дедалі менш надійним партнером. Макрон наближається до завершення свого останнього президентського терміну, Франція стикається з політичною нестабільністю, боргами та слабким економічним зростанням. На цьому тлі Берлін шукає нових союзників — і знаходить їх у Римі.Мелоні, яку три роки тому сприймали як євроскептичну популістку з «постфашистським» минулим, на практиці проявила себе як прагматична та проєвропейська лідерка. За її керівництва Італія стабілізувала фінанси, зміцнила позиції в ЄС і стала для Німеччини передбачуваним партнером у питаннях оборони, міграції та торгівлі. У Берліні дедалі частіше говорять про «новий центр тяжіння» всередині Союзу.Спільні позиції Мелоні та Мерца охоплюють жорсткіший підхід до нелегальної міграції, скорочення бюрократії ЄС, перегляд кліматичних регуляцій без шкоди для економіки та збереження тісних трансатлантичних зв’язків зі США. На відміну від Макрона, вони обирають стриманість і переговори навіть у конфліктах із Вашингтоном.Хоча Париж наполягає, що франко-німецьке партнерство залишається ключовим, дедалі очевидніше: у Європі формується нова вісь Берлін — Рим, яка може надовго змінити архітектуру влади в ЄС.The Voicer | Підтримати
TGLIST.COM.UA
