Сьогодні в моєму календарі - попри ще одну складну ніч - День, коли наша внутрішня білка виходить із колеса.

Мені здається, у багатьох із нас усередині живе така білка. Вона прокидається разом із нами й одразу починає бігти. Комусь треба відповісти. Щось треба зробити. Треба не забути. Треба встигнути. Треба ще ось це. І ось це теж.
Іноді колесо вже давно не крутиться, іноді ми вже можемо зупинитись, а ми все одно біжимо.

Сьогодні можна уявити, що наша внутрішня білка раптом зупинилася. Чи хоча б уповільнилася. Можна розпочати з того, щоб навіть, коли ми чистимо зуби – подивитись в дзеркало. Зупинитись. І усміхнутись собі.

І уявити, що наша внутрішня білка вилізла з колеса. Сіла поруч. і сказала: «Слухай, а можна ж просто посидіти. Є горішок?»
Можна випити каву, поки вона ще гаряча. Подивитися у вікно. Поговорити з людиною, яка поруч. Погуляти, якщо немає дощу. Навіть, якщо є.

І, можливо, помітити, що ми і не запізнюємося. Ми просто живемо. Навіть у наш такий дивний, непередбачуваний і бентежний час.

Сьогодні день, коли наша внутрішня білка може трохи відпочити.
А завтра, якщо захоче, знову побіжить.
Але вже не тому, що мусить. Лише якщо сама це обирає.

Доброго безпечного дня ❤️
#натхнення
@stijkist Світлана Ройз