Я зараз читаю книгу Данила Лубківського «Подвиги Геракла. Стратегія перемоги у міжнародних відносинах». Пан Данило - дипломат-міжнародник. І ця книга не про міфологію, а про міжнародні стосунки, але побудована на міфах про подвиги Геракла. Я вирішила пригадати сам міф: Геракл був сином бога Зевса і смертної жінки Алкмени. У самому його імені закладено сенс його життя та всіх його подвигів. Ім'я Геракл буквально складається з двох частин: Hera - ревнива зла дружина Зевса, і kleos - слава, прославлення. Тобто буквальний сенс імені: «той, хто прославляє Геру». Геракл був позашлюбним сином її чоловіка, і Гера ненавиділа й переслідувала його все життя. Давні греки вірили, що в імені закладено долю. Навіть якщо Гера його ненавидить, він усе одно «належить» до її історії. А вона - до його.... Ми так часто пов'язані з тими, кого ненавидимо, і з тими, хто ненавидить нас. І іноді наші «подвиги» можуть бути саме для того, щоб нас прийняли «до Олімпу». Прийняли ті, хто нас ненавидить. І так важливо стежити за тим, щоб ми не присвятили все життя «славі наших ворогів». Після всіх своїх 12 подвигів і після смерті Геракл стає безсмертним і підноситься на Олімп. Там відбувається несподіване: Гера більше не ворогує з ним. За деякими версіями, вона навіть приймає його як свого сина й віддає за нього заміж свою доньку Гебу.… Якби не її переслідування, Геракл, можливо, так і залишився б просто дуже сильним напівбогом. І для мене тут дві важливі полярності: не жити заради визнання ворога. І - іноді саме ворог запускає твій розвиток. Я думаю, що ця стерво Гера, можливо, - наша внутрішня фігура. Уособлення голосів наших внутрішніх критиків, які мучать нас зсередини. Іноді саме вони спонукають нас шукати свій справжній голос і ставати героями у власному житті, щоб уже не залежати від їхньої оцінки. Щоб ставати самим собі богами на власному Олімпі. Доброї безпечної ночі. З власною силою і славою ❤️ #роздуми@stijkist Світлана Ройз