Читаю "Вдома" Юдіт Германн. Що ще робити в таку спеку без світла? Роман надзвичайно атмосферний, повільний, якийсь абсурдний навіть. Знаєте, таке читання заради занурення в себе через текст, рефлексій, спогадів, нічого різкого чи захопливого, з маленьким натяком на сюжет. Інтелектуальна проза, одним словом. Коли читаю таку літературу, хочеться якихось підказок, начебто підглянути, а як же інші відреагували, а що сказав той-то, хоча б перекладач. Пошуки відгуків на Ютубі закінчилися нічим, знайшла рецензію Владислави Дудник (і досить цікаву) на сайті ВСЛ, а також невеличке слово Наталки Сняданко про роботу над перекладом роману. Останні фрази наведу далі, бо якось надзвичайно вони мені відгукнулися. Фото теж із сайту ВСЛ, дуже вже гарне, простіть, а в мене електронка.Наталка Сняданко: "Найгірше, що зробила з нами війна – забрала відчуття дому, відчуття безпеки, відчуття, що тут і зараз із тобою нічого поганого статися не може. Відтепер ми всі сфокусовані лише на тому, щоб повернути собі це відчуття. Хоча би на мить, хоча би іноді. Саме так, вдома, я почувала себе у цьому тексті, вперше за довгі місяці опинившись не у готелі, не у випадковому житлі, а у справжній квартирі, яку можна було зачинити на ключ і опинитися на самоті. Квартирі, у яку не прилетить. Квартирі, де добре і затишно працюється. За це відчуття я найбільше вдячна цій книзі".