Стара Полтава

24 вересня – 224 роки від дня народження Михайла Остроградського1801 року на хуторі Пашенна (нині с. Пашенівка, Козельщинська громада) народився видатний український математик, академік Михайло Остроградський.Походив зі старовинного українського шляхетсько-козацького роду Апостолів. Відзначався надзвичайним талантом ще з дитинства: його більше цікавили вимірювання та механізми, ніж ігри з однолітками. Навчався у пансіоні при Полтавській губернській гімназії, а згодом став студентом Харківського університету, де його здібності помітив професор Андрій Павловський.1820 року отримав ступінь кандидата наук, але бюрократичні перепони змусили його поїхати до Парижа. Там, серед лекцій відомих математиків та власних спостережень, він підготував перші наукові праці, які значно вплинули на розвиток гідродинаміки.Повернувшись до Петербурга, Остроградський здобув світове визнання: став академіком Санкт-Петербурзької академії наук, членом Паризької, Римської та Туринської академій, почесним членом університетів Києва та Москви. Його праці стали основою школи механіки, а терміни «рівняння Остроградського», «метод Остроградського», «формула Остроградського-Ґаусса» відомі математикам у всьому світі.Михайло Остроградський ніколи не забував рідної мови, товаришував із Тарасом Шевченком, Семеном Гулаком-Артемовським та іншими українськими діячами. Помер 1 січня 1862 року, похований у рідному селі Пашенівка.Остроградському встановлений пам’ятник у Полтаві, на його честь названі вулиця та інститут, у Кременчуці його ім'я носить університет. ЮНЕСКО внесло Остроградського до переліку видатних математиків світу💬 А ви знали, що Михайло Остроградський проводив наукові спостереження… перебуваючи у в’язниці в Парижі?

В оранжереї ботанічного саду Полтави можна побачити найекзотичніші рослини — ті, що в природних умовах зростають у різних кліматичних регіонах світу: на Далекому Сході, в Китаї, Америці чи субтропіках. Багато з них уже успішно акліматизувалися. Тут ростуть представники різних ґрунтово-кліматичних зон — пустель, напівпустель, тропіків і субтропіків. Загалом оранжерея налічує близько 300 видів і різновидів рослин. Серед них є й унікальні екземпляри, зокрема старожил колекції — агава, якій понад 40 років. Її ще називають агава озброєна або «жахаюча». Також є 40-річний кактус — цереус перуанський.Історія Полтавського ботанічного саду почалася у 1848 році. Після 1917-го територія перейшла у власність держави, а до 30-х років залишалася пустирем. У 30-х викладачі та студенти природничого факультету педагогічного інституту власноруч висадили тут перші дерева. Згодом з’явилися плодовий сад, агробіологічна станція, а у 1964 році сад отримав статус пам’ятки садово-паркового мистецтва. З 1991-го він відкритий для відвідувачів.Сьогодні ботанічний сад Полтавського педуніверситету — це понад 5 гектарів зелені та близько 600 видів рослин з усього світу. Тут є оранжерея,  дендрарій, альпійська гірка й музей українського квітникарства просто неба. Колекції постійно поповнюються — у тому числі завдяки обміну з іншими ботанічними садами України.

Не той тепер вже Миргород, Не той тепер Хорол, -Танцюють немосковський,Танцюють незалежний,Танцюють самостійний рок-н-рол!Це слова з пісні "Полтавський рок-н-рол" 1989 року. Гурт "Рутенія" став дипломантом першого фестивалю "Червона Рута". Сьогодні відзначають річницю першого музичного фестивалю "Червона Рута" (1989) який називають ледь не українським Вудстоком. Саме на стадіоні в Чернівцях вперше виконали наживо український гімн. Фестиваль «Червона рута» відкрив для широкої публіки Василя Жданкіна, Андрія Миколайчука, Сестричку Віку, Марію Бурмаку, сестер Тельнюк, гурти «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», «Рутенія» та багато інших популярних гуртів та виконавців. Відкрив імена поетів «Розстріляного відродження» та інших невідомих широкому загалу авторів. За короткий час українська музика стала символом свободи.До речі, я знайшов кліп гурту "Рутенія", який явно якимсь чином причетний до Полтавщини. Мало того, що вони усюди співають про Хорол та Миргород, в кліпі на пісню "Полтавський рок-н-рол" 1989 року схоже показують нашу Монастирську Гору. #стараполтава

9 вересня 1917Убиті генерал Жданович і його дружина.Внизу спуску Панянки зліва є садиба, схожа на великий дачний будинок. Тут деякий час жив наш знайомий (мій товариш по гімназії) — товариш прокурора Полтавського окружного суду Конрад Конрадович Струве, згодом будинок був куплений генералом Конрадом Никитичем Ждановичем.Мені, як лікарю, доводилося бувати у них, оскільки його дружина Ольга Михайлівна досить часто хворіла: у неї була хвороба серця, і при захворюваннях із високою або тривалою температурою — з цим треба було рахуватися. Це були дуже приємні люди в приватному житті; про нього всі говорили, що це був дуже суворий начальник. З ними жила їхня дочка Надія, учителька. Люди вони були заможні, і на цій садибі він звів великий кам’яний двоповерховий будинок. Він був великим любителем ажурного випилювання, яким були прикрашені всі кімнати, як і вишивками його дружини.9 вересня і чоловік, і дружина були вбиті: він — смертельно поранений і задушений, вона — вбита пострілом у голову. Мене викликали до них у дім, і я бачив жахливу картину залитих кров’ю убитих — у тому вигляді, як їх залишили вбивці. Очевидно, у них стріляли з револьверів.За словами дочки, Надії, напередодні вбивства до них з’явився якийсь робітник-монтер для перевірки електропроводки, яка виявилася перерізаною як від освітлення, так і від дзвінків. Мета вбивства — грабунок. Перед цим він продав будинки, і вбивці розраховували захопити отримані Ждановичем гроші. Але їх у домі не було.Ось така доля: боялися смерті від хвороби серця, а довелося померти від кулі, що прострелила голову!..

Коли люди кажуть, що “в СРСР було багато заводів, а тепер нічого немає”, це насправді більше про ностальгію, ніж про економічні реалії.1. Чому тоді було багато заводів.Радянський Союз мав планову економіку. Це означало, що заводи будували не тому, що був попит на продукцію, а тому, що так вирішив Держплан. Часто виробляли речі, які були збитковими, неякісними або взагалі не потрібними. Держава дотувала ці підприємства, аби просто тримати людей зайнятими. Тому “заводи були”, але їх ефективність і рентабельність у ринкових умовах були практично нульові.2. Чому вони закрилися після 1991 року.Після розпаду СРСР ці заводи вийшли на відкритий ринок і з’ясувалося, що вони неконкурентні: застарілі технології, продукція не відповідає світовим стандартам, собівартість висока. Умовно кажучи, українські телевізори чи трактори просто не могли змагатися з німецькими чи японськими. Те саме сталося і в інших пострадянських країнах – “заводи-гіганти” виявилися мильними бульбашками.3. Що збудувала незалежна Україна.Тут важливо розуміти, що світова економіка змінилася. Сучасний розвиток – це не обов’язково заводи з десятками тисяч робітників, як у ХХ столітті.Україна стала одним із найбільших у світі експортерів агропродукції: зерна, олії, кукурудзи. Це нові агрохолдинги, елеватори, переробні комплекси.З нуля виросла ІТ-індустрія, яка дає мільярдні доходи в експорт і роботу сотням тисяч людей. У СРСР цього взагалі не було.Створено сотні нових підприємств у харчовій, будівельній, меблевій, фармацевтичній та легкої промисловості. Вони менші за масштабом, але працюють стабільно і за ринковими правилами.4. Міф про “золоті часи”.Багато хто плутає економічну реальність із власними спогадами про молодість. У 70–80-х роках справді було відчуття стабільності, але поряд із цим — тотальний дефіцит товарів, закриті кордони, відсутність вибору й свободи. Це важливий контекст, про який часто забувають.

Потрібна допомога. Відкриваємо збір ❗️Нещодавно на цвинтарі на Монастирській горі віднайшли могилу видатного українського 🎼 композитора, хорового диригента і заслуженого артиста УРСР Григорія Давидовського (1866–1952).Автор хорових сюїт «Бандура» і «Кобза», музичної поеми «Україна» на слова Тараса Шевченка, він зажив слави ще до більшовицького перевороту. У 1945 році Давидовський приїхав до ❤️ Полтави, щоби створити обласну хорову капелу. Тут він і залишився до кінця своїх днів.Сьогодні його могила в занедбаному стані, надгробок зруйнований. Ми вирішили її реставрувати, повернути у первісний вигляд.🔨 Частину робіт ми, ГО "Збережемо Полтаву", виконаємо благодійно власними силами: це і проєктування, і підготовка, і частина матеріалів. Але базовий кошторис — 44 000 грн.До нього входить:— реставрація автентичної металевої огорожі і виготовлення втраченої секції;— вертикальне планування ділянки;— мощення гранітною плиткою;— улаштування основи під пам’ятник;— монтаж поваленого надгробка.💳 Як допомогти:Номер картки: 5168 7521 4176 5886 (ПриватБанк)Посилання на конверт🎶 Додатково в рамках збору планується благодійна лекція науковиці Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського про Давидовського і, можливо, концерт симфонічного оркестру. Після завершення збору ми прозвітуємося за кожну витрачену гривню — із чеками та фото робіт.Наша мета – до початку осінніх дощів впорядкувати могилу музиканта.Допоможімо разом зберегти пам’ять про видатного українця 🇺🇦🙏

У Полтаві на Монастирському кладовищі віднайшли могилу видатного українського композитора Давидовського Григорія Митрофановича.З кінця 1970-х років могила Григорія Давидовського на Монастирському цвинтарі вважалася втраченою, оскільки нащадків, які б доглядали за нею, не лишилося. З часом пам’ятник впав портретом і написами донизу, частина огорожі навколо нього зруйнувалася.Піднявши та очистивши надгробок, фахівці переконалися, що поховання дійсно належить Григорію Давидовському. Геолокацію сфотографували та зафіксували. Оксана Бєлявська встановила мітку на Гугл-мапі — тепер кожен зацікавлений може самостійно відвідати поховання митця.Заслужений артист УРСР Григорій Давидовський (1866-1952) став відомим в Україні та за її межами ще до більшовицького перевороту 1917 р., написавши на основі українських народних пісень хорові сюїти «Бандура» і «Кобза», а пізніше – музичну поему «Україна» на вірші Т.Г. Шевченка. В роки Української революції, створивши за підтримки уряду УНР мандрівну хорову капелу, Григорій Митрофанович, з метою «зміцнення свідомості українського народу і підвищення культури за допомогою пісні», об’їхав з концертами, які мали шалений успіх, ледь не всю Україну. Саме за свою любов до України, невтомну пропаганду її культури, митець зазнавав постійних переслідувань з боку як імперської, так потім і радянської влади, а оцінка його життєвого шляху і творчих надбань завжди була неоднозначною.До Полтави 80-річного Григорія Митрофановича направили у 1945 році для створення і керівництва хорової капели Обласної філармонії. Виконавши завдання, композитор вийшов на пенсію, відзначив свій останній, 85-річний, ювілей і в 1952 році помер.Віднайшли могилу Григорія Давидовського: магістр музичного мистецтва Дмитро Луценко, кандидат мистецтвознавства Галина Полянська та наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею Світлана Капко, які досліджували полтавський період життя композитора. Експедиційний виїзд на Монастирське кладовище здійснили спільно з членами ГО «Збережемо Полтаву» Михайлом Бережинським та Оксаною Бєлявською.

150 років Сергію Шемету — людині, яка хотіла української держави ще тоді, коли це здавалося неможливим6 червня 1875 року, на хуторі Олександрівка поблизу Лубен, народився Сергій Шемет — один із тих, хто вірив у незалежну Україну задовго до її проголошення.Його життя — це історія боротьби. Він був активним діячем «Братства Тарасівців», творцем «Лубенської республіки» — самоврядного утворення, що виникло під час революції 1905 року і проіснувало понад рік. Згодом став співзасновником Української партії хліборобів-демократів, працював особистим секретарем гетьмана Павла Скоропадського, організовував діяльність українських структур в еміграції, редагував «Хліборобську Україну».Усе життя — в боротьбі за державу. І навіть у вигнанні — від Відня до Мельбурна — Шемет не припиняв працювати для України.На честь 150-річчя від дня народження Сергія Шемета в Лубнах пройшла серія заходів: виставки, зустрічі, флешмоби, екскурсії. У міській бібліотеці для дорослих відкрили виставку-портрет, у ліцеї імені братів Шеметів відтворили робочий кабінет Сергія у Берліні, а краєзнавці провели просвітницьке зібрання під символічною назвою — «Писар Скоропадського». Учасники згадували маловідомі факти, переглядали документи, ділилися дослідженнями.Це не просто данина пам’яті. Це — повернення імені, яке має бути поруч з Липинським, Скоропадським, Міхновським.Сергій Шемет — це Полтавщина, яка мислила категоріями державності, коли імперія ще здавалася вічною. Це Лубни, які стали осередком українського руху. Це голос того покоління, яке мріяло про вільну Україну — і наближало її, як могло.🟡 Ми вже розповідали в подкасті про Лубенську республіку та братів Шеметів. Якщо ще не слухали — саме час: 🔊 Стара Полтава: Лубенська республіка та брати Шемети

14 травня в Україні відзначають День пам'яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. Держава Ізраїль відзначила 2691 українця званням Праведник народів світу.Адмін на ніч коротку історію вам розкаже. Пару років тому до мене звернулась родина з Ізраїлю, яка шукала родину з Полтави. Це були онуки бабусі, яку маленькою врятувала полтавка. Діло було на вулиці Трегубівській (зараз Патріарха Мстислава). Одна полтавка переховувала у підвалі двох дітей. Однією з них була дівчина-єврейка. До будинку щодня приходили їсти двоє німців. Інколи не самі. Дітей полтавка ховала в схові під підлогою. Півроку все було ок. Але взимку один із німців шось запідозрив і знайшов сховок. Він його відкрив і побачив цих дітей. Подивився на них і зробив вигляд, що нічого не побачив. Більше їсти німці в будинок не приходили. Ця дівчинка розповіла цю історію онукам і я їм допомагав знайти родичів цієї полтавки. Інформації бракувало (окрім вулиці і розмитих описів оселі) і наші пошуки не були успішні. Думаю розкажу вам, що не тільки в фільмах Тарантіно такі історії. І наскільки я розумію євреї шукають ці родини щоб надсилати їм виплати грошові.#стараполтава

Як святкували Великдень на Полтавщині сто років томуНа Полтавщині Великдень завжди був більше, ніж просто релігійне свято. Це — символ весни, відродження, світла і життя. Свято, яке збирало за одним столом кілька поколінь і єднало живих і померлих.🕯 Передвеликодній тиждень — час очищення. У Чистий четвер у кожній хаті мили вікна, чистили подвір’я й купалися до сходу сонця, вірячи: змити з себе гріхи й хвороби допоможе саме ранкова вода.🥚 Писанки — мовою символів. На Полтавщині найчастіше використовували червоний, жовтий і чорний кольори. На яйцях — знаки сонця, хреста, дубового листя. Кожна писанка — як оберіг, як молитва. Їх дарували на знак поваги та добрих побажань.🍞 Паска — серце святкового столу. Її замішували в суботу з молитвою й тишею. Старі казали: «Говори — зіпсуєш тісто». Прикрашали тістом: робили хрести, пташки, квіти.🌄 Великодня ніч — найсвітліша. Зі свічками в руках ішли до церкви. Після освячення кошиків — довга трапеза вдома, з крашанками, ковбасами, сиром, сіллю.🎶 А потім — гаївки. У селах Полтавщини після служби молодь виходила на майдан — співати, водити хороводи, гратися. Котили крашанки по землі, билися ними «на міцність», обирали переможців.🕊 І згадували тих, хто відійшов. На Провідну неділю йшли на кладовища — з писанкою, паскою, свічкою. Це був жест пам’яті, вдячності й єдності поколінь.Сьогодні ці традиції повертаються в наш побут. І разом із ними — відчуття глибини й сили нашої культури.фото: с. Запсілля, Сумщина, 20-ті роки