Fuente
S.T.A.L.K.E.R. UA | 4 роки повномасштабного вторгнення. 12 років війни. Не одне століття б...
4 430 Vistas/Alcance
2026-02-24 13:15
Mensaje №3903
4 роки повномасштабного вторгнення. 12 років війни. Не одне століття боротьби за свободу. Україна була, є і буде. Слава Україні!
Допис від GSC Game World:24 лютого 2026 року — чотири роки з початку повномасштабного вторгнення. Чотири роки — достатньо, щоб змінитися. Але вони ніколи не зроблять війну нормою. З 2022 року ніхто не залишився тим, ким був до цього. Писати код під час повітряної тривоги — звично, але ненормально. Гріти пляшечку для маленького сина на штучному каміні — звично, але ненормально. Підтримувати роботу апарата штучної вентиляції завдяки переносному генератору — звично, але ненормально. Їхати до Донецької області, а виходити в Барвінковому на Харківщині — звично, але ненормально. Звичність підмінила нормальність. Ми навчилися планувати день навколо відключень. Жити в напівтемряві, але тримати світло всередині. Тримати зарядні станції напоготові — бо ніколи не знаєш, коли вони знадобляться. Встигати до комендантської години. Чекати новин від тих, хто зараз на фронті. Ми змінилися, але не змирилися. Ми втомлюємося, але не маємо права зупинитися. У четверту річницю повномасштабного вторгнення ми дякуємо всім, завдяки кому продовжуємо жити й працювати: військовим, медикам, енергетикам, волонтерам, комунальникам, вчителям — усім, хто робить своє щодня. Тим, хто наближає справедливий мир, який обов’язково настане.
Допис від GSC Game World:24 лютого 2026 року — чотири роки з початку повномасштабного вторгнення. Чотири роки — достатньо, щоб змінитися. Але вони ніколи не зроблять війну нормою. З 2022 року ніхто не залишився тим, ким був до цього. Писати код під час повітряної тривоги — звично, але ненормально. Гріти пляшечку для маленького сина на штучному каміні — звично, але ненормально. Підтримувати роботу апарата штучної вентиляції завдяки переносному генератору — звично, але ненормально. Їхати до Донецької області, а виходити в Барвінковому на Харківщині — звично, але ненормально. Звичність підмінила нормальність. Ми навчилися планувати день навколо відключень. Жити в напівтемряві, але тримати світло всередині. Тримати зарядні станції напоготові — бо ніколи не знаєш, коли вони знадобляться. Встигати до комендантської години. Чекати новин від тих, хто зараз на фронті. Ми змінилися, але не змирилися. Ми втомлюємося, але не маємо права зупинитися. У четверту річницю повномасштабного вторгнення ми дякуємо всім, завдяки кому продовжуємо жити й працювати: військовим, медикам, енергетикам, волонтерам, комунальникам, вчителям — усім, хто робить своє щодня. Тим, хто наближає справедливий мир, який обов’язково настане.