Прокопій Кесарійський є одним із найцікавіших авторів пізньої Античності.

У свої кращі роки він був секретарем візантійського воєначальника Велізарія та супроводжував його у всіх його основних кампаніях - проти Сассанідів (двічі), вандалів та остготів, та написав про них об'ємні праці. Сучасній людині книги Прокопія читаються як мед - кілька сотень сторінок римляни додають труднощі та відвойовують тисячолітні міста, які проти справедливості знаходились в руках варварів. Під час прочитання "Війни з готами" взагалі незрозуміло як такий епік залишається поза увагою і чому ніхто досі не екранізував оборону Велізарієм Риму від готської облоги. Сюжету краще просто не знайти, а тут ще є всі підстави вважати, що він дійсно відбувся в реальності.

Найбільш відданим своїм читачам Прокопій залишив пасхалку у вигляді ессе "Таємна історія". Якщо всі попередні твори можна сприймати як пам'ятник слави Візантії, мужності візантійської армії, таланту полководців Велізарія, Нарзеса та їх оточення, то в "Таємній історії" Прокопій відкриває як все було насправді.

Натяки, що не все в державі Юстініана в порядку, є і в основних творах Прокопія. Так, варто тільки Велізарію залишити черговий відвойований регіон і піти в похід далі, його гарнізон (що складається в основному з варварів-федератів) при першій же можливості підіймає повстання і одну й ту саму область доводиться завойовувати по кілька разів. В "Таємній історії" Прокопія частково є відповідь - імперські чиновники Юстініана користувались кожною нагодою, щоб урізати жалування військ або залишити якусь частину армії взагалі без грошей, бо в скарбниці їх завжди не вистачало. При цьому, Прокопія максимально виводить із себе той факт, що імператор витрачав неймовірні багатства на подарунки всім можливим варварам, чиї посольства добирались до Костянтинополя. Прокопій відмовляється розуміти цю політику підкупу, оскільки левова частина грошей йшла на задобрення варварів, які не становили ніякої загрози, а тим, що становили, імператор свідомо віддавав цілі області своєї держави на пограбування.

З перших сторінок Прокопій називає імператора Юстініана демоном (чортом), а всі події, що стались за його правління - його демонічними прошуками. Чума, голод, вторгнення варварів - все це було для Прокопія логічним наслідком злодіянь імператора, якого він не вважав людиною. Зі слів Прокопія, вся імперія була ігровим майданчиком божевільного Юстініана та його дружини Феодори, справжньої шлюхи і такої ж демонеси та не втомлюється перераховувати їх огидні вчинки, яким нема числа.

Славетні ж походи візантійської армії, якщо вірити Прокопію, не принесли жодної користі ні імперії, ні "звільненим" римлянам. Так, відвойовані території, що страждали від наслідків війни, проти звичаю не тільки не звільнялись від податків, а навпаки з подвійною силою грабувались імперськими чиновниками. Найменше від цих походів, за свідченням Прокопія, виграли їх безпосередні учасники.

Приклад Прокопія Кесарійського красномовно свідчить наскільки красива картинка минулого може відрізнятись від його тіньової сторони, а також ілюструє наскільки драматично може з часом змінитись ставлення тієї самої людини до пережитих подій.

https://youtu.be/aoTmaVrQi60?si=F5hWn2l9WPqsSxDR

#Античність #історіяк