Кілька років працювала у друкованому виданні – місцевому щотижневику у райцентрі. Колектив був невеликий: редактор, два журналісти та два оператори верстки. Газета народжувалась весело, з приколами, дедлайнами та, звісно, з помилками (хто ж не без гріха). Став до нас регулярно приходити читач – наш шанувальник. Ми його називали людина-четвер. Бо приходив регулярно щочетверга (у день виходу щотижневика до продажу). Був десь років з 50 на вигляд, невеличкий, лисий, худий та рудий. Відчиняв широко двері, тримав перед собою розгорнутий екземпляр, стрясав ним повітря та горлав: «Ось, я знайшов у вас помилку. Тепер я повинен отримати премію!». На що редакторка відповідала: «Вибачте, у нас ліміт премій за помилки. Сьогодні вже вас випередила жіночка». Людина-четвер обурювався, наступного тижня приходив ще раніше, але премію вже «забрав чоловік, який його випередив». Облога продовжувалась близько місяця. Кожний четвер ми тягнули жереб, хто оголосить про вичерпаний ліміт. Врешті шанувальник остаточно розчарувався, не дочекавшись премії, забанив нас і зник з радарів. Певно, до конкурентів.Поділитись історією