Подивився вчора "Вічність" з Елізабет Олсен, Майлзом Теллером та Каллумом Тернером, і це фільм, в якому концепт цікавіший за сам сюжет.Хоч історія тут цікава. Старе подружжя Ларрі та Джоан їдуть на гендерпаті до своїх родичів, де чоловік помирає поперхнувшись брецелем. Він потрапляє у потойбіччя, де дізнається, що кожному з людей вготована власна ідеальна вічність. Навколо ж купа продавців різноманітних вічностей та купа реклами. Врешті Ларрі вирішує почекати Джоан, в якої невилікована стадія раку. Однак, не тільки він чекає на неї, адже в місцевому барі вже 67 років на Джоан чекає її перший чоловік Люк, який загинув на Корейській війні. Тож "Вічність" пропонує ну просто таки класичну ромкомівську дилему, де жінці потрібно обрати між двома чоловіками, тільки в потойбічному антуражі. Ну і ставки тут, трохи вищи, адже їй пропонується провести з кимось одним цілу вічність. Не хочеться розбирати конкретно ромкомівську сутність фільму, адже на другому плані він то тут, то там підкидує різноманітні хохми з купою різноманітних вічностей. Тут є і стандартні варіанти "раю" як от прекрасний пляж, чи величні гори. А є й більш божевільні приколи, типу вічності бромансу чи космічної вічності, а в найсміливіші моменти стрічка навіть заявляє, що існували (а може і досі існують) вічності расизму, вічність для нацистів і т.д. Коротше, концепт фільму відкриває насправді нескінченні можливості, як ті ж паралельні всесвіти в "Рік і морті". І от чим більше дивишся фільм, тим цікавіше стає, як він побудований, що відбувається в інших вічностях, і наскільки великі можливості відкриваються, якщо спробувати вигадати інші сюжети для цього всесвіту. Скажімо історія про єврея, що потрапляє до нацистської вічності одночасно має і комедійний потенціал, і горрорний. Або ж вічність без чоловіків, де вже закінчилось місце (що, звісно дещо парадоксально). Чи сюжет про місцевих продавців вічностей, яка в них ієрархія, тощо.Тому, хоч фільм насправді непоганий, але як на мене майже все другорядне в ньому набагато цікавіше за тривіальну історію любовного трикутника. Ба більше, якщо чоловіків Джоан нам хоч якось розкривають, то сама героїня Олсен вийшла якась недописана. Ну і відверто кажучи, сама інтрига фільму не тягне на хронометраж в майже дві години. Можливо, якби він був хоча б на 20 хвилин коротше, я б трохи краще сприйняв стрічку. А ще більш ідеально, якщо б це був годинний пілот якогось серіалу, де в кожній серії нам пропонували якусь нову колізію. Тому, фільм можу порекомендувати, але не чекайте одкровення. А я якось все ж перегляну для того, щоб повикупати приколи на другому плані.