spoiler runner | Одна з причин, чому я люблю кіно, бо воно є втіленням людської мрії пр...

Одна з причин, чому я люблю кіно, бо воно є втіленням людської мрії про подорожі в часі. І мабуть найбільший прояв такого мандрівництва часом є перегляд німого кіно, особливо, сторічної давності. Саме тому, вчора дивився "Генерал" з Бастером Кітоном.Це безумовна класика німого кіно, чистий фільм-переслідування показує події Громадянської Війни в США, при чому саме зі сторони конфедартів - головний герой Джоні Грей у виконанні Кітона, бажає приєднатись до армії Півдня, бо його кохана Анабель Лі не бажає бути із чоловіком, що не служить в армії, однак, через те що він машиніст паровоза, до армії його не беруть. Втім, коли шпигуни Союзу викрадають потяг "Генерал", Джоні вимушений вступити у війну нехай і як цивільний. "Генерал" - кіно дуже цікаве не тільки тому, що воно дуже видовищне (не тільки в рік виходу, але й дотепер), а й тому що воно реконструює історичний період, який на той момент відбувся не так давно. Тобто в другій половині двадцятих, ще були живі ветерани громадянської війни, що цілком могли б бачити фільм, хоч звісно їх було небагато. Цей момент, насправді часто випадає з фокусу, бо для американців в 20-х громадянська війна була, звісно, минулим, але не таким вже й далеким, ну десь таким як в нульові була Друга світова. Тому не менш цікаво, що режисер Клайд Брукман та сам Кітон (він і актор, і режисер) показують історію саме зі сторони програвших. При чому конфедератів тут не демонізують, і не показують поїхавшими дегенератами. За сто років образ воїнів Півдня значно змінився і зовсім не в кращу сторону. Чому так вийшло, це вже інше питання, однак "Генерал" показує епізод тієї війни (заснований на реальному Великому Локомотивному Переслідуванню) без надмірного моралізаторства. Втім, варто віздначити, що стрічка і не претендує на всеобічний аналіз політичних переконань сторін Громадянської війни. Не менш забавним є й основа сюжету стрічки, а саме бажання Анабель бути саме із військовим. Тут, думаю, паралелі із сучасністю доволі очевидні, що зайвий раз доводить про циклічність історії. Ну а завершити все ж хочу думкою, яка все більше кріпне в мені після перегляду саме німого кіно. Тоді, на початку 20 століття, людство було найближче до того, щоб віднайти втрачене після спроби побудувати Вавилонську вежу, а саме знайти втрачену спільну мову, якою і стала мова кіно. І "Генерал" однозначно яскравий приклад фільму своєї епохи, який пропонує карколомну подорож залізними дорогами Америки часів Громадянської війни, і подорож ця не тільки буквальна, але й часова. Тож, дивіться "Генарала", дивіться Бастера Кітона, дивіться німе кіно. Подорожуйте в часі.