Canal SOS - @sos_podillya - №11076
🆘 SOS: ДітиНаші кабінети в Центрі розвитку «Сяйлик» наповнені обладнанням — гойдалки, м’ячі, моторні доріжки. Але без рук і знань фахівців це лише іграшки.Саме спеціалісти перетворюють їх на інструменти, що змінюють життя дітей і їхніх батьків. На заняттях діти навчаються розуміти своє тіло: рухи, рівновагу та дотики.Одна з таких фахівчинь — Марина Мартиненко, сенсорна терапевтка центру «Сяйлик».Пані Марина приїхала до Кам’янця-Подільського з Бахмута. За плечима — багаторічний досвід, напрацьовані навички й болісне усвідомлення: кожен її день без роботи — це дитина, яка вчасно не отримала необхідної підтримки. Саме тому Марина разом із колегою і землячкою Оленою звернулися до Благодійного фонду “СОС Штаб громадянської оборони”: вони були готові працювати, знали, що їхня робота критично потрібна, але в новому для них місті не було відповідного простору.Так з’явилася ідея створення центру сенсорної інтеграції для дітей з розладами аутистичного спектра. Це було лише питання часу — коли з’явиться підтримка і в одному місці зберуться фахівці без клієнтів і діти без фахівців.«Я захопилася цією спеціальністю, бо дуже цікаво бачити, як змінюються діти після занять. Як радіють вони й батьки. Це важка робота, але вона дає колосальне моральне задоволення — від того, що ми справді можемо допомогти», — говорить Марина.Пані Марина 17 років пропрацювала у Будинку малятка в Бахмуті, де були діти з різними формами захворювань і де допомогти вдавалося не завжди. Марина свідомо обрала шлях, у якому її знання й навички мають відчутний результат — роботу з дітьми з РАС.Марина не ставить діагнозів і не робить медичних висновків. Вона бачить, де в дитини «обривається» ланцюжок сприйняття світу, і допомагає відновити його.Іноді шлях до результату дуже довгий. Деколи, щоб навчити дитину складати пірамідку, може знадобитися рік. Але заняття за заняттям Марина терпляче повторює з дитиною вправи — і рано чи пізно результат з’являється.За чотири місяці роботи центру «Сяйлик» сталося багато маленьких, але надзвичайно важливих досягнень: хтось навчився перестрибувати через предмет, хтось — переносити башточку. Один хлопчик почав упізнавати своє ім’я, інший — відчув власні руки з додатковою вагою. Часто це шлях через сльози й крики — і завжди завдяки надзвичайному терпінню фахівців.Чи легко це? — Ні.Чи варто таких зусиль? — Безумовно.«Іноді ти пів року повторюєш одне й те саме. А потім — раз, і дитина раптом робить те, чого ми так довго вчилися. Радіють усі: батьки, спеціалісти і сама дитина», — ділиться Марина.І чим раніше батьки звертаються по допомогу, тим більше шансів вплинути на сенсорну систему дитини. Для багатьох родин цей дорогоцінний час було втрачено через війну: евакуація, пошук житла, роботи, адаптація. Діти чули вибухи, обстріли, переживали страх, який не завжди можуть висловити словами.«Війна вплинула на всіх. Якщо дорослі страждають від панічних атак, дітям ще важче — вони не завжди можуть пояснити, що з ними відбувається», — пояснює Марина.💡Не завжди батьки вчасно помічають якісь порушення або відхилення від норми. А буває і навпаки — занадто тривожні батьки бачать проблему там, де її насправді немає. Пані Марина й інші фахівці Центру розвитку “Сяйлик” чекають на всіх, кому потрібна кваліфікована підтримка, консультація або просто порада. 📌 Довідки про роботу центру та запис на консультацію за телефоном:+380 96 494 23 24#SOSдіти
266
26-01-20 10:02