є в мене відчуття, що ми знову стаємо архіпелагом островів, радше ніж континентомострови подрібнених ідентичностей, острови різного досвіду. це теж наслідок поранення. Ніби тіло твоєї спільноти розпадається після вибуху на безліч частин, а ті своєю чергою розпадаються на менші й меншіу мене було таке відчуття десь 2018-2019-2020 року. Поступовий розпад єдності 2013-2015 років. Ті процеси робили нас слабшими й слабшими, а хижак вичікував. Він вважав, що 2022 року ми досягли піку розпаду. Але 2022 року нам вдалося різко зібратися знову в одне тіло. Про те героїчне зусилля варто завжди памʼятати - але також варто розуміти, що не факт, що нам вдаватиметься це щоразу є відчуття, що україномовні знову віддаляються від неукраїномовних (чи не-зовсім-україномовних), тил віддаляється від війська, "закордон" віддаляється віж життя-тут. І проблема в тому, що ми, як космічні частинки після вибуху, летимо одне від одного на дедалі більші дистанціїя думаю, що це дуже небезпечно. Що якщо ми перетворимося на архіпелаг островів, ми станемо легкою жертвою хижака. Бо з нами це вже було. І в 1240, і в Руїну, і в 1709, і в 1920 - you name it. Насправді, чого нам досі так і не вдавалося до кінця - це узгодити свою різнокольорову множинність з екзистенційною потребою зберегти обʼєднане політичне тіло. І велике завдання теперішнього і майбутнього - все ж цього досягти, нарешті. це завжди складна рівновага: як берегти ядро ідентичності і все ж бути інклюзивним. Як бути принциповим, але не бути занадто радикальним. Як бути твердим, але не бути жорстоким до своїхна ці всі питання ніколи нема стовідсотково правильної відповіді. Ми всі будемо їх довго шукати і, можливо, сваритися. Але важливо, щоб у наших незгодах і наших сварках ми розуміли, що є головною внутрішньою небезпекою:стати архіпелагом із тисячі островів, які легко завоюють, один за одним. як нам цього уникнути?я би починав з обережності одне до одного. Не плутати ворога з опонентом. Не плутати незгоди з ворожнечею. Не плутати іншої перспективи з брехнею та зрадоюсвіт і так занадто цікавий і занадто трагічний, щоб робити його ще жорстокішим.@Володимир Єрмоленко