черниці з монастиря, де в vii столітті жила свята остерберта, підзаробляли тим, що прали літургійне вбрання для розташованого неподалік чоловічого монастиря. а щоб нікому не доводилося туди-сюди бігати з клунками (і не виникало зайвих спокус), прання між монастирями возив віслюк.та одного непрекрасного дня віслюк зник. пішовши на пошуки, остерберта натрапила на вовка, який зізнався їй, що з’їв бідну тварину, і попросив пробачення. свята насварила вовка й нагадала йому, що каяття — це тільки перший крок до прощення, і воно має небагато сенсу без наступного — відшкодування (тому, якщо хтось просить у вас пробачення, але не робить нічого, щоб залагодити скоєну шкоду, чи — ще гірше — не припиняє цю шкоду чинити, ви преспокійно можете послати його до дідька). тож остерберта запропонувала вовкові на покуту самому возити прання; він погодився й до самісінької смерті вірно служив черницям.мініатюри із самою святою і вовком мені знайти не вдалося, то буде оця — зі переписаної в xiv столітті збірки байок, на якій вовк придивляється до віслюка й намагається оцінити, наскільки імовірно, що його після такого обіду змусять до довічної роботи.#чудотворення #добребутисвятим