Шпальта. Чернівці

Пів року тому Обласний ветеранський простір у Чернівцях очолив ветеран російсько-української війни та підприємець Олександр Кошовий. До цього хаб функціонував радше формально, а частина послуг залишалася недоступною. Команда простору заявляє, що змінює підхід і перетворює центр на місце реальної підтримки ветеранів.У розмові з керівником хабу говоримо про перші результати роботи: формування команди, запуск базових сервісів, роботу мобільних груп у громадах та проблеми з приміщенням. Олександр Кошовий пояснює, чому простір отримав нову концепцію — «Ветеранія: територія вдячності».У хабі також планують розвивати ветеранські справи — створити барбершоп, майстерню та навчальні модулі, які допоможуть ветеранам повернутися до цивільного життя через роботу. Окремий напрям — спорт як частина відновлення. Попри те, що на Буковині майже немає паралімпійського спорту, при хабі вже працюють аматорські команди. Тут тренуються ветерани з інвалідністю:«У нас воротар без руки і гравець без ноги — але ми граємо і перемагаємо», — каже Кошовий.Чи має хаб гарантії стабільності від влади, звідки бере фінансування, як планує розвиватися далі та які пріоритети на наступні пів року — про це у відео «Шпальти».

💔Сергій Денисенко потрапив у російський полон на Харківському напрямку у вересні 2022 року. Каже, що тоді йому просто не пощастило — натрапив на засідку диверсійної групи.«Ох ти… все життя закінчилося», — зізнається, саме така думка промайнула в ту мить.У полоні Сергій провів три роки. Найважчими стали останні пів року — у колонії в росії. Він пригадує моторошні історії, зокрема й про тих, хто не витримував і вчиняв самогубство. Сам він тримався думками про дім і близьких. Жартує, що мав дев’ять життів: одне — коли думав, що його розстріляють, «як собаку» в ямі, інше — коли по базі, де утримували полонених, стався удар, і ще сім — упродовж усіх років полону.У цей час на Буковині його дружина відмовлялася прийняти статус «безвісти зниклого». Вона вірила, що чоловік живий. Якось їй наснився сон: Сергій у полоні. Для неї це стало знаком. Втім, вона не зупинилася лише на вірі — збирала докази, їздила на Схід, ішла навіть через заміновані поля, аби знайти бодай якусь інформацію про нього.Детальніше — у відео «Шпальти».Слово авторкиЦе історія про любов і відчай, про боротьбу та віру, сильнішу за страх. Він дряпав цвяхом своє прізвище на руці, аби його змогли ідентифікувати. Вона бачила сон, що він у полоні, і не прийняла статусу «безвісти зниклого».Її шлях до правди пролягав через небезпечні дороги, заміновані поля й місця, де його схопила ДРГ.

Втратила тата під час евакуації: історія Аріни яка з сім'єю рятувалась з окупаціїУ перший день повномасштабної війни батьки відправили 11-річну Аріну з 7-річним братом у село до бабусі, на Херсонщину. Думали, там буде безпечніше, ніж в Одесі. Проте за декілька днів населений пункт захопили росіяни. Діти з родичами жили у підвалі до 12 березня. Коли у сусідньому селі почали гвалтувати дівчат — Аріна попросила тата забрати її з братом та ще двома двоюрідними братами, які теж були у бабусі, додому. Андрій приїхав за дітьми, та під час евакуації з Херсонщини по їх авто почали стріляти. Чоловік отримав 17 кульових поранень. Його не врятували.Аріна Первуніна разом зі своєю мамою відвідала Чернівці, як учасниця проєкту «Наші діти». Це благодійний проєкт підтримки дітей, які втратили одного або обох батьків через війну. Проєкт дбає про освіту підопічних, надає їм гуманітарну та психологічну допомогу, виділяє кошти на поліпшення житлових умов.Дівчинка розповіла Шпальті свою історію. Що їй довелося пережити в перші тижні повномасштабного вторгнення росіян - дивіться в нашому відео.