Це канал ЛЕЇ!

Друзі, ми вже встигли подякувати вам за цей тур, але зрозуміли, що не розіграли на аукціоні ще один концептуальний лот.До вашої уваги – турова сорочка Вови, яка проїхала з нами усі міста і отримала свою історію в Хмельницькому.Той концерт ми відіграли на генераторі (йбн рсн), а в нашій гримерці була романтична атмосфера зі свічками. Перевдягатись між частинами програми потрібно було швидко, тож, якщо ви були там і раптово відчули запах паленого, то було не з кухні😅Краєчок зіштовхнувся із полумʼям свічки і трохи зазнав поразки, але опісля ця легендарна сорочка мужньо відпрацювала ще 4 міста туру!Нині хочемо подарувати «незламну» (як український дух) сорочку Володимира Михальова вам за донат від 100 грн на нашу благодійну банку для бійців «Азову».🕯️Переможця обере моно в неділю 01.02, а ми закриємо збір і відзвітуємось.П.С. якщо перемога в розіграші вам не важлива, можете задонатити довільну суму заради тієї перемоги, яка важлива для нас усіх🫰🏻Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/8igsZQHMkP

найгірше в моїй голові лунає минуле. воно завжди зі мною. якби події були одягом, можна було б носити одяг, а коли той застарів - викидати і носити інший. а минуле ніколи не викидається, воно просто є, лишається зі мною в спогадах НАЗАВЖДИ, уявляєте, хіба поки не постарішаю і не застану деменцію. багато спогадів дуже хочеться не просто стерти, а взагалі їх не мати, бо вони ж так душать, а діти їх нікуди не можна. а з іншого боку є хороші спогади, які більше ніколи не повторяться, бо вони десь там, далеко в минулому за минулих обставин з іншими людьми. і ти й не хочеш щоб вони повторились, бо на їх місці зараз якесь зовсім інше хороше. і дивлячись на цю тонну удушливого минулого, я розумію, скільки змін пройшла моя особистість. і з часом довелось відмовитись і від купи людей, і від захоплень, і від любовей, і від болів і радостей. і єдине спільне арифметичне між цим усім - я. але якщо я — більше не вся та сукупність речей з минулого, то хто я така? які з тих речей і людей які є зараз залишаться? що з цього всього взагалі я, якщо усе постійно міняється і ніщо не лишається зі мною назавжди, крім мене самої? що тоді мене визначає?

Скільки ти любиш, стільки ти людина.Будучи корінною киянкою, моє коло спілкування поповнювалось з роками все більшою кількістю уродженців найрізноманітніших регіонів України. Щоб опинитися тут, у Києві, у кожного з цих людей був шлях довжиною в пів життя. І слухаючи ці історії, в певний момент зрозуміла для себе, що по-перше, я недостатньо цінувала те, що народилась в столиці, що добре;а по-друге, що в мене інколи відчуття, що я «не маю коріння», що вже не дуже добре. Всі ці люди приносять свої унікальні регіональні слова, колоритні історії, звичаї, розказують про села (бо у кожного обов’язково є своє село де живе рідня). А у мене немає села. Тобто були у бабусь і дідусів тимчасові дачі, але то ж не «село», то «дача», хоч воно і в селах було також. І ділянки їх давно продані. І слів цікавих, київських, в мене ніколи не було. Я як житель центральної України є середнім арифметичним її мешканців - себто щось накшталт літературної мови зі «звичайною» вимовою, без особливостей. Хіба росіянізмів нахапалась з дитинства. А потім я закохалась. І раптом в серці знаходиться місто, тепер наче також твоє. І раптом тобі важить Сіверщина. І раптом тобі важать нові люди. І хата, і ліс тобі вже важать. І слова нові, балсанки усілякі, тобі також важать. І лелеки на стовпах. І це відчуття зʼявляється з кожною дорогою людиною насправді. Бо коли тобі важать якісь люди, то і на їх міста в серці знаходиться трохи місця. Як мені важить Полтава. І Тернопіль. І Сокаль. Тепер мені важить Чернігів.І скільки я люблю, стільки я людина.

шось я прям ахуєла щас. знаєте брикульця? Артист такий, я ще казала, що на моє здивування, афігенно виступає. Так от в нього нещодавно вийшла пісня «Ліза» про його дівчину (що зрозуміло з тексту). Він зарепостив сьогодні акаунт цієї Лізи. Те що це та сама Ліза можна зрозуміти з компліментарних коментарів брикульця під кожним її дописом впродовж років і спільні фото. Короче я трошки ахуєла. Опустим той момент, що 99,9999% сторінки Лізи — оголений контент (бо окремо проти цього я не маю ніц). Але я пролистала пару дописів до 2024 року і в неї кежуально висить допис під роснявий трек «Ври мне». І комент брикульця там теж звісно є. Думаю, ватафак, йому реально пофіг? І всім? полізла дивитись чи це одинокий випадок в рандомну вкладку збережених історій під лаконічним написом «🫦» і ахуєла. Серед інших фоток Лізи (в тому числі оголених) знаходим фотку її з дитиною…….. на фото не видно жодних органів, але виглядає воно так: ванна, ракурс зверху, з одного боку гола Ліза, з іншого боку дитина. Дівчинка років 8-10. Ліза притримує губу рукою (вибачте, вбачаю тут підтекст), а ногами закриває геніталії дитини. Вираз обличчя дівчинки складно назвати радісним. З етичних міркувань фото тут не прикріпляю.Я не стверджую, що цій дитині заподіяли шкоду. Також не стверджую що окремо від контексту фото несе підтекст. Однак в тому сусідсві з іншими світлинами, де воно знаходиться, на сторінці, де воно знаходиться, це викликає в мене тотальний ахуй і обурення. Ватафак, брикулець? Ватафак, Ліза?