в раю говорять суржиком | мій улюблений десерт всіх часів — шоколад із шоколадом всередині. нещо...

мій улюблений десерт всіх часів — шоколад із шоколадом всередині. нещодавно купила такий заморожений на випадок гамняного настрою. сьогодні прийшов його час — спочатку настрою, потім десерту.на упаковці написано, що достатньо 30-35 секунд в мікрохвильовці, щоб отримати the most delicious cake in the world. у нас у квартирі немає мікрохвильовки, лише духовка — тому часу потрібно більше. особливо мені, людині, яка завжди вмикає якийсь не той режим.спочатку я повільно готувалася до трапези: мила посуд, обирала та заварювала чай, прибирала все зайве зі столу.після (довго)очікуваного звуку таймеру я відкрила духовку і спробувала шматочок — тістечко виявилося холодним.увімкнула таймер знову і терпимо сиджу чекаю.чи настільки ж я терпима до себе та своїх внутрішніх змін? чи даю я собі достатньо часу на те, щоб звикнути до чогось нового та прийняти потрібну мені «температуру»?чи приймаю я себе сьогоднішню такою, яка я є? повільно крокуючу до чогось смачнішого та більш шоколадного — потребуючи для цього, можливо, більше часу, ніж десь там написано.чи терпимі до себе ВИ?коли я відкрила духовку вперше, відчула (не)велике розчарування. в житті це може бути щось із розряду «йобана в рот я ж міг вивчити англійську ще в унівєрі», «от їблан не полікував зуби до переїзду», «треба було раніше звільнятися» і т.д.а нічьо, шо ти міг бути банально не готовим? нічьо?а нічьо, шо минуле вже не змінити? нічьо?та нічьо, блін. it’s not the end of the fucking world. ну не вивчив ти past simple в школі і шо тепер, пригати з моста?!нє. треба навчитися брати відповідальність за себе сьогоднішнього та обзавестися терпимістю. терпимістю до тієї версії себе, яка у своєму темпі робить все, що треба.понятно, блін?!