Я прийняв рішення подати рапорт про відставку з посади командувача Сухопутних військ Збройних Сил України. Це усвідомлений крок, продиктований моїм особистим відчуттям відповідальності за трагедію на 239-му полігоні, внаслідок якої загинули наші воїни.Як командувач, я не зміг у повній мірі забезпечити виконання своїх наказів. Не дотиснув, не переконав, не змінив ставлення до людини в строю. Це моя відповідальність.Поведінка бійців має значення, але головна відповідальність - завжди на командуванні. Саме командири визначають правила, ухвалюють рішення і відповідають за наслідки.Кругова порука та безкарність - отрута для армії. Я намагався викорінити її з Сухопутних військ. Але якщо трагедії повторюються - значить, моїх зусиль було недостатньо.Ми не маємо права жити в системі, яка не вчиться. Якщо не робити висновків, не змінювати ставлення до служби, не визнавати свої помилки - ми приречені. Без особистої відповідальності - немає розвитку. Без розвитку - немає перемоги.Армія, в якій командири несуть особисту відповідальність за життя людей, - живе. Армія, де за втрату не відповідає ніхто, - вмирає зсередини.12 загиблих. Є поранені. Це молоді хлопці з навчального батальйону. Більшість із них перебували в укриттях. Вони мали вчитись, жити, боротися - не гинути. Мої глибокі співчуття родинам загиблих і всім, хто постраждав.Я ініціював перевірку всіх обставин трагедії: дій командирів, стану укриттів, ефективності систем оповіщення. Усім постраждалим надається допомога. Але жодна перевірка не поверне тих, кого ми втратили.Ми не виграємо цю війну, якщо не побудуємо армію, де честь - не слово, а дія. Де відповідальність - не покарання, а основа довіри. Де кожен командир щодня відповідає — за наказ, за рішення, за людину.