Ігумен Саватій (Собко) | 1 липня — Притча про дітей на вулиці«З ким прирівняю рід цей? Він поді...

1 липня — Притча про дітей на вулиці«З ким прирівняю рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулицях і, звертаючись до своїх товаришів, кажуть: ми грали вам на сопілці — а ви не танцювали; ми співали вам жалобних пісень — а ви не ридали. Прийшов Йоан: не їсть, не п’є — і кажуть: “одержимий він”. Прийшов Син Людський: їсть і п’є — і кажуть: “ось ненажера і п’яниця, приятель митарів і грішників”. Та виправдана мудрість ділами своїми».Тоді Він почав докоряти містам, у яких було виявлено найбільше Його чудес, бо не покаялися.(Мт. 11:16-20)Цими словами Ісус завершує Своє повчання про Йоана Хрестителя, вдаючись до короткої, але глибокої притчі, яка звучить і сьогодні надзвичайно актуально.Вислів «цей рід» означає сучасне Йому покоління, яке, як і багато поколінь після нього, не здатне почути істину — хоч би як вона була подана. Це покоління Ісус уподібнює до дітей, які байдужі до того, що їм грають: веселі мелодії — не викликають радості, сумні пісні — не викликають співчуття. Їм байдуже і до танців, і до сліз.Двоїстість музичних образів символізує два різні підходи до проповіді: аскетичний — Йоана Хрестителя, і відкритий, святковий — Ісуса Христа. Обидва закликали до одного й того ж — до покаяння. Але голос кожного звучав по-різному: Йоан — як голос пустелі, суровий і стриманий; Ісус — як добрий Пастир, що приходить на весілля людських душ, приносячи радість і надію.Проте обох не сприйняли. Йоану закидали надмірну строгість і мовчазність: «у ньому біс». Ісусу — надмірну відкритість і близькість до грішників: «ненажера і п’яниця». Це покоління не приймає ні скорботи, ні радості, бо серце його закам’яніле, а розум осліплений власною правотою.Хто ж у цій притчі грає і співає? За думкою більшості тлумачів, це — Йоан і Ісус. А хто ж ті, що не відповідають, не танцюють і не плачуть? Це — люди, які, бачачи діла Божі, не розкаюються, не навертаються, не змінюються. Тому й далі в тексті Христос починає докоряти тим містам, у яких звершено найбільше чудес, бо вони не відповіли на заклик Божої любові.Ця притча — про нас. Чи чуємо ми голос пророка в пустелі? Чи радіємо запрошенню на весілля Агнця? Чи відгукуємося серцем на заклик покаяння і милосердя?Господь говорить до нас у різний спосіб: через суворість пророка і ніжність Спасителя. Він грає нам — то радісно, то сумно — та ми надто часто вдаємо, що не чуємо. Та мудрість Божа — виправдана ділами своїми. І вона знову стукає в наші серця: відкриймо їй.