Принесла вам нотаток зі свіжого подкасту з Джо Гіллом ☺️Він розповідає про дитинство у Мейні і про те, наскільки його рідне містечко схоже на Деррі (спойлер — дуже схоже, хіба не таке темне😄).Про знайомство з горором — не лише через книги батька, а й через перший акторсткий досвід, який він отримав у 8 років, знявшись у низькобюджетному незалежному жахастику Джорджа Ромеро Creep Show, де у вільний від зйомок час роздивлявся фото з книги про розтини🌚Про цікаві читацькі традиції — родинні, що памʼятає з дитинства, і поточні — але про це вже ближче до фіналу.Про те, як воно взагалі зростати у родині поціновувачів горору.Про сумніви у тому, що може стати письменником і має право писати горор чи навіть темне фентезі, якщо його батько — Стівен Кінг.І як нарешті написав перше горорне оповідання у 28 чи 29 років.Про відмови видавців і романи, які ніхто так і не згодився видати, та ті, які світ таки побачив, хоча й не відразу.Про те, як справлявся з розчаруваннями і чому продовжував писати.І про те, чому жоден справжній письменник ніколи не звернеться до ШІ за допомогою у написанні тексту, хоча письменництво іноді може бути дуже складним процесом, і часом здається, що ти застряг і не знаєш, як і куди рухатись далі — бо використання ШІ повністю вбиває сенс творчості.Багато говорить про свої романи, про те, як прийшло рішення їх писати, чи мали вони успіх, і як загалом розвивалась його письменницька кар’єра І про свій підхід до письменництва:«Я ніколи не складаю план [історії]. Я вважаю, що плани — це фігня. Я вважаю, що це насправді погана ідея. Мій підхід у тому, що я намагаюсь вигадати концепцію, яка відчувається захопливою і свіжою.… Мені також потрібні персонажі, до яких мені буде не байдуже, персонажі, в яких я можу закохатись. Написання роману займає місяці або роки, тож це люди, з якими я проводитиму купу часу. Вони мають бути цікавими.Я розглядаю кожного персонажа як загадку, яку я маю повністю розгадати. Я хочу знати, хто вони, що вони думають про цей світ, що їх захоплює, що розбиває їм серце, що вже розбило їм серце. Як виглядають їхні невдачі, що вони вважають своїми особистими перемогами. Про що вони шкодують. Що їх зламало. І все це я буду відкривати за допомогою книги, яку пишу.Кожен роман та кожне оповідання — це лише ментальний експеримент, у якому ви берете конкретну, чітко визначену особистість, поміщаєте її в ситуацію і тоді просто дивитесь, що з цього вийде.Для цього вам не потрібен план. Якщо їх не чіпати, персонажі завжди будуть значно обʼємнішими і робитимуть значно цікавіші вибори, ніж будь-що, що ви могли б для них спланувати.» Ну і дуже багато говорить про музику, в тому числі про плейлісти, під які писав той чи інший роман 😌А завершується все дуже серйозною дискусією про те, чому через наявність дракона в історії, текст відразу зараховують до корпусу фентезійних текстів😅Дуже захоплива і ґрунтовна розмова, рекомендую послухати повністю — наприклад, тут.Або просто шукайте This is Horror Podcast, епізод «Joe Hill on King Sorrow, Writing Process, and Growing up in Maine» на інших платформах.