Запекла книгожерка | Коли перечитувала «Воно», замислилась, що оця тємка з конкретним місто...

Коли перечитувала «Воно», замислилась, що оця тємка з конкретним містом як головним або як мінімум значущим персонажем — прям цікава і визначна фішечка американських горорів чи близьких до горору жанрів.Це я про те, що для нас умовні топоніми типу Деррі (і інші містечка авторства Кінга), Ґотем, Саннідейл, Амітивілль, вже не кажучи про Твін Пікс чи Сайлент Гілл — такі ж впізнавані і промовисті, як і імена персонажів, які за ними стоять.Я тут зараз буду теоретизувати і дивитись на різні ймовірні причини цього феномену, але майже впевнена, що про щось таке йшлося у нонфіку «Анатомія жаху» Серафими Білої, який незабаром вийде у Жоржі, хоча точно вже не пригадаю, бо моя памʼять — мій ворог😄Так от, оця ідея локалізованого горору, коли ми не просто говоримо про абстрактне прокляте місто, а коли саме назва цього конкретного міста стає синонімом зла і злочинності, коли це зло не можна викорінити, не знищивши саме місто — це дуже американський троп, не надто притаманний іншим культурам.Навіть коли він просочується у європейський горор, наприклад, відмінності все одно лишаються — головним чином у тому, що ці «імена» не стають достатньо гучними, виразнішими за імена героїв і лиходіїв.Причин цьому феномену може бути декілька, але здебільшого вони коріняться в історії самої Америки.👶 Це відносно молода країна, тож горор тут більше привʼязаний до географії, а не до часу.Простіше кажучи, у Європі зло частіше «успадковують» — наприклад, за якісь давні родові гріхи або типу того, тоді як в Америці воно «оселяється».Точніше, давно оселилось і жило собі, нікого не чіпаючи, аж доки люди не вторглись на його територію і не потурбували його.💀 До того ж, багато американських «проклятих міст» виросли буквально на кістках — на місці старих індіанських поселень, що були винищені; на їхніх же кладовищах і могилах.І так, це, звісно ж, не тільки про Америку, але тут йдеться про колоніальну провину і страх помсти, яка знаходить своє відзеркалення у горорі.Можливо, інші колонізатори цю провину відчувають не так сильно, а можливо, корінне населення Америки просто спромоглося сильніше налякати своїх завойовників і створити потужніший міф про свою кровожерливу і мстиву магію.Або ж ми знов повертаємось до тези, що Америка занадто молода, щоб боятись чогось сильніше за зло, що походить з самої землі.А може, тут йдеться про заперечення ідеї, що зло може коренитися у людині і бути безпричинним — воно натомість приходить іззовні, отруює місто, ґрунт, середовище, і тільки тоді вже просочується в людські серця.Загалом, що б за цим не стояло, мені це спостереження видалось дуже цікавим. Раніше я якось не дуже на це зважала, аж доки не почала пригадувати всі ці «злі» американські містечка.У нас, до речі, є як мінімум один автор, що намагався створити щось подібне — я говорю про Данила Клочка з його Холодним полем. Але не думаю, що такий підхід приживеться в українському горорі, бо він відчувається чужорідним і не дуже відповідає нашому світосприйняттю і історичному контексту.Думаю, у цю пʼятницю ми із Товариством Опівнічників обов’язково поговоримо про це детальніше ☺️🤡 До речі, вже дивились першу серію Welcome to Derry?Фото — з оцього шикарного артпроєкту, де прихильниця Кінга на псевдо Kassiopeya відтворила топографію Деррі у мініатюрі на основі книги 🤩#темнатеорія