🤔 Помітила такий тренд у сучасних західних горорах: автори стали дуже часто звертатись до прийому з використанням псевдо-документальних елементів у художніх текстах.Це робить Тінгл, розбавляючи розділи чимось на кшталт сценаріїв епізодів телешоу у Bury Your Gays.Це робить Джонс, додаючи у книгу сторінки наукової роботи головної героїні My Heart Is a Chainsaw.У We Used To Live Here — це документи і статті різного роду, що чергуються з описовою частиною.І от в Тремблє теж зʼявляються сторінки сценарію Horror Movie, про який йдеться у книзі.Але я в жодному разі не стверджую, що це роблять прям усі й усюди, просто так сталося, що мені трапилось кілька книг поспіль, в яких використано цей хід.🪶 Це не новий прийом, звісно, бо по суті вся епістолярна чи напів-епістолярна готика (Дракула, Франкенштейн, Кармілла) або умовна «Керрі» Кінга чи «House оf Leaves» Данілевські використовують той самий хід, але в цих новітніх горорах він трохи еволюціонував та виглядає і відчувається якось по іншому. У тому числі, через специфіку верстки — це саме ніби окремі документи між сторінками книги, а не умовні пару абзаців зі знайденого у старому будинку щоденнику просто посеред розділу.Найяскравіший приклад з того, що вже перекладено українською, — це, мабуть, «Нічне кіно» Маріши Пессл.Прийом цікавий, і, як на мене, він робить занурення в історію більш глибоким і додає тексту подібності до трукрайму — тож це може бути повʼязано саме зі зростом популярності останнього.Але, наскільки поки можу бачити по сучасній українській літературі, у нас він поки не прижився.Жодних висновків не буде, просто ділюсь спостереженням 😄