Раз вже аналогія з УНР і пошук браку патріотизму стає спільним місцем, то додам свої 5 копійок.

Як на мене, УНР програла не через брак патріотів. Патріотів якраз вистачало і перевистачало.

Проблеми починалися тоді, коли кожен, у кого була зброя, посада чи власний ресурс, починав вважати себе останньою інстанцією у питанні порятунку держави... і права знімати ренту для святої справи, звісно ж. Ренти корупційної, політичної, репутаційної.

Сьогодні не 1919 рік і не отаманські загони, хоча і їх вже знайти можна. Але сама логіка подекуди до болю знайома: НАБУ, САП, прокуратура, інші силові й правоохоронні органи, ОПУ... — кожен зі своєю правдою, своїм інструментарієм і своїм баченням того, хто тут захищає державу правильніше.

Коли кримінальний процес, підозри, слідство стає ще й способом зʼясувати, хто сильніший і хто кого пережме, це вже дуже поганий симптом. Це вже не лише про боротьбу з корупцією чи захист верховенства права від "свавілля борців". Це про інституційну отаманщину, де персональні інтереси, образи, заруби пакуються в "легальні форми" і гучно підпилюють спільну гілку - суверенітет.

Так руйнувався не Карфаген, а Рим

P. S. Реагуючи на коментарі, це не про морально етичні оцінки, і знак дорівнюється між усіма не з моральної похиції, а з інституційної. Ясно, що НАБУ та САП наздоганяють корупціонерів, це їх робота. Та в умовах, коли корупція всюду, то боротьба з нею стає вібірковою в будь-якому разі і за визначенням. А отже, коли і кого, стає додатковою відповідальністтю того, хто на стороні добра.

Зрештою, в святості Папи оголошуючого хрестовий похід також сумніватися недоводилося, і мотиви були зрозумілі, і право було беззаперечним