Саакян 🇺🇦

Не мейнстрімне. Навроцький звісно негідницький і безвідповідальний для нинішнього і майбутнього Польщі крок зробив, але... Він продемонстрував, що на "стадіон, так стадіон" можна піймати і Зеленського - змусити діяти симетрично і повестися на провокацію. Креативно, але реагувати.В ситуації, коли тебе ловлять на провокацію, найкращий варіант дати опоненту провалилися, вагою свого тіла помноженого на рух, в порожнечу. Змушувати метушитися і робити кроки на кожен власний чих, але не крокуючи самому. Не відсилати орден, а сказати: "Віддам особисто на Форумі з відновлення у Гданську..." і далі весь той же текст, що був написаний в супроводження і зараз. Українці зустріли би оплесками і такий варіант. Змусити його відповідати "чи поїде?", пояснюватися і рухатися. На кожен наш крок, щоб він робив декілька закопуючи себе.Тепер же треба або вигадати власну ініціативу перпендикулярну до цього і спробувати нав'язати її (тут є ідеї😉). Або знайти способи, щоб не тільки ми медалі відсилали назад, але й іноземці солідаризуючись з Україною здавали своїх "орлів", тим самим піднявши ціну для Навроцького неприйнятно високо.І у нас мало часу, бо росіяни вже включаються, і навіть за браком бензину, знайдуть пару "каністр", щоб підлити у це багаття.

Я проти памятника, але за музейПолітика пам'яті, це ніколи не про минуле, це про майбутнє. Про те, що ми беремо з собою для майбутніх поколінь, про орієнтири. Це постаті і моделі поведінки, події та вчинки, які ми возвеличуємо, приклади на яких вчимо дітей.Памятник це про постать, яку ми беремо як рольову модель. Я погано собі уявляю пам'ятник Булгакову через цю призму, як і наприклад, пам'ятник нацисту Вагнеру. Але я чудово уявляю музей їх творчості. Бо музей це місце рефлексії та осмислення, контекстуалізації.Музей тоталітаризму, Музей Чорнобиля, чи музей-концтабір, на відміну від "пам'ятника концатобу" не возвеличує, а розбирається і наративізує явище, навіть трагічне. Творчість Булгакова дійсно спадок світової і української літератури, який народжений таким і у Києві, в силу низки історичних обставин, персональної травматизації Булгакова. Це цікаве поле для наративізації і демонстрації через нього трагедії його постаті та творчості, складності відносин України і росії, демонстрації "чого ми їх не любимо".Я проти пам'ятника, бо для мене Булгаков не авторитет для сьогодення і майбутнього України. Скоріше антигерой. Але він точно постать й продукт епохи, через який про неї можна розповісти всім його поціновувачам. Розповісти так, щоб вже росіяни думали, що ж з ним робити.І це не про Булгакова, це про нас і наші підходи до складних сторінок власної історії.

Прийшло травневе оновлення по дефіциту бюджету рф - стабільний, галопуючий "атріцатєльний рост"💣 За перші 5 місяців (січень–травень) 2026 року дефіцит федерального бюджету РФ вже зріс до 6,01 трлн рублів, що становить 2,6% ВВП. Цей показник майже вдвічі (на 2,98 трлн рублів) перевищує розрив за аналогічний період минулого року, коли дефіцит складав 3,03 трлн рублів.Це $81.8 млрд і в два рази нільше ніж минулоріч в цей же час. Дефіцит уже перевищив увесь запланований річний ліміт (3,79 трлн рублів) більш ніж на 2,2 трлн рублів.💣 Нафтогазові доходи обвалилися на 29,8% порівняно з минулим роком — до 2,977 трлн рублів.💣 Реальні грошові запаси Росії, станом на 1 червня 2026 року, у її головній скарбниці — Фонді національного добробуту (ФНД) — становлять 3,412 трлн рублів (близько $48,05 млрд). Ця сума є так званою ліквідною частиною, тобто «живими» грошима, які Мінфін РФ може безпосередньо витратити на покриття дефіциту бюджету чи воєнні потребиОскільки дефіцит бюджету лише за перші 5 місяців поточного року сягнув 6,01 трлн рублів, наявних ліквідних запасів ФНД (3,41 трлн) росіянам уже фізично не вистачить для повного перекриття фінансової діри.💣 Російський Центробанк уперше за останні 25 років, наприкінці минулого року і вж е в цьому році, почав фізично розпродавати золото зі своїх резервів, щоб закривати діру в бюджеті.Звісно, у рф ще є 2300 тонн золота ($300+ млрд), проте продати великі обсяги вкрай важко. Російське золото повністю відрізане від західних ринків. Головними внутрішніми покупцями виступають російські банки, а на зовнішньому ринку метал таємно або з великими дисконтами збувають у Китай та країни Перської затоки.

З'явилася нагальна потреба у підрозділу, якому ми допомагали раніше. Сума не дуже велика і ми не єдині підключаємося, тож шанс допомогти оперативно хороший. Публікую їх запит, доєднуся та закликаю це зробити інших🤝"КОЛИ НЕ ВИВОЗЯТЬ ЛЮДИ – ВИВОЗЯТЬ ДРОНИ"Підрозділ Триглав це рота наземних безпілотних комплексів на базі 110-ї ОМБр, що працює на Запоріжському напрямі.Наші борти невтомно тягнуть на собі БК, вивозять поранених побратимів, доставляють все необхідне на позиції переднього краю, куди не можливо дістатись без втрат.Щоб ця система працювала без зупинок, нам потрібен стабільний зв’язок у русі — на ньому тримається координація, управління та виконання задач.Саме тому відкриваємо збір на щомісячну оплату послуг STARLINK для наших екіпажів.Зараз наша критична потреба — 50 850 грн щомісяця. Це не “додаткова опція”, а базова необхідність: без зв’язку борти не можуть повноцінно працювати, а значить — ми не зможемо виїжджати туди, де нас чекають наші люди.Допоможіть нам допомогти їм.Закриємо цю потребу разом.🎯 Ціль збору: 50 850 ₴ на оплату терміналів STARLINK🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/2ewByihRvH💳Номер картки банки4874 1000 2478 7965🔗Поповнити конверт через Приват24https://www.privat24.ua/send/irhb2💳Номер картки конверта5168752157068118🔸 PayPal:[email protected]Ваш донат сьогодні — це врятовані життя вже завтра. Це тихий звук мотора наземного дрона, який для хлопця в окопі стає найважливішим сигналом: ти не один. Про тебе пам’ятають, до тебе прорвуться, тебе обов’язково вивезуть.

Тут же — приватна ініціатива, яка рухається вперед.Без ілюзій: чудес не буває.Потрібен час, щоб усе почало працювати стабільно. Все робиться «з коліс».Але напрям обрано правильний.І, можливо, саме тому навколо компанії виникає дедалі більше шуму. Дуже знайомий сценарій: напередодні важливих етапів з’являються звинувачення, скандали, інформаційні атаки. Ми вже бачили подібне перед повномасштабною війною — арешт клістронів, після якого країна залишилася без ППО.Це нагадує старий анекдот про ложки:ложки потім знаходять — але осад залишається.А інвестори, особливо західні, до таких історій ставляться дуже чутливо. Я сам бачив у цехах компанії делегації, очолювані лідерами держав — інтерес до проєкту величезний.Як журналіст я добре розумію, як працюють інформаційні «зливи» і навіщо вони організовуються.Чесно кажучи, я жодного разу не бачив «зливу», продиктованого виключно турботою про державу.Тому я не вірю на слово — особливо крикам про те, що «все пропало».Хочу побачити офіційну заяву хороброго Національне антикорупційне бюро України, а не хороброго журналіста.

Й так, доїхав тільки вночі, був без зв'язку, тож не зміг попередити, що ефіру точно не буде. Перепрошую за це.Сьогодні щільно зустрічі, тому таки завтра робимо стрім у класичний час, і спокійно поговоримо)По голосуванню Ради, вище писав. Просто ставлю галочку, але ще будуть голосування, це ще не все.Трамп таки вирішив по повній "сісти в калюжу", не завершивши у 20-х числах березня, він тепер обирає поганий варіант перед обличчям дуже поганого. Але нам будь-який варіант розвитку зараз стратегічно невизначений, а от тактично - хороший. Навіть якщо з режима в Ірані знімуть нафтові санкції і т.д. - то взагалі чудово. Бо ціна на нафту піде кратно вниз.До речі, де поділися свідки ціни на нафту по 200-250$ і того, що все це на роки?🤔[Колега поруч підказує, що перейшли в "секту свідків ядерного удару"]Звісно, це ще не кінець протистояння на Близькому сході, але початок кінця цього витка, що відкриває шлях до зустрічі Трампа з Сі. Думаю, днями ми почуємо про нові потенційні дати зустрічі.Про інше і про це детальніше завтра о 22:00😉

Трішки про проксі війну рф та України.RFI підтвердило, що українські військові активно присутні в західній частині Лівії, провівши ціле розслідування.Понад 200 українських офіцерів та експертівЗа даними двох добре поінформованих лівійських джерел видання, в Лівії дислоковано понад 200 офіцерів та експертів української армії за угодою з урядом Тріполі на чолі з Абдельхамідом Дбейбою. Ці українські військовослужбовці перебувають у трьох місцях.По-перше, за даними джерел, вони базуються в Академії ВПС у Місраті. На цьому великому об'єкті також присутні турецькі, італійські та американські сили Африканського командування. Там же розташований британський розвідувальний центр.За даними джерел, у українських військових є друга повністю обладнана база для запуску повітряних і морських безпілотників у місті Завія, приблизно за 50 км на північ від столиці, дуже близько до одного з найбільших нафтових комплексів Лівії – Меллітах.Спеціалізовані об'єктиУкраїнські експерти займають територію, яку їм надало уряд Тріполі, і яка має прямий вихід до моря. Видання зазначило, що восени 2025 року там проводилися роботи з укріплення об'єкта та оснащення його злітно-посадковими смугами й антенами.Третій об'єкт, як повідомили джерела, використовується для координаційних зустрічей між українськими силами та лівійською армією. Він розташований у штабі 111-ї армійської бригади, на дорозі до аеропорту Тріполі.

Нова арена конкуренції держав: навіщо Україні збірна з кіберспортуЩе кілька років тому сама постановка питання про національну збірну з кіберспорту в Україні звучала б для багатьох як екзотика. Мовляв, є “справжній спорт”, а є комп’ютерні ігри. Проте світ уже давно живе в іншій логіці. І новина про те, що Федерація кіберспорту України стала офіційним National Team Partner Esports Nations Cup 2026, цікава не як новина для вузького кола фанатів Counter-Strike чи Dota. Вона цікава як симптом: держави дедалі активніше заходять туди, де формується увага нових поколінь. Україна, схоже, вирішила не пасти задніх. У сучасному світі міжнародна конкуренція давно вийшла за межі дипломатичних нот, торговельних балансів і телеефірів. Країни змагаються ще й за символічну присутність – за те, щоб бути помітними у середовищах, де народжуються нові звички, нові лояльності і нові моделі глобальної уваги. Саме тому кіберспорт уже не можна відмахнути як від “дитячої забавки”. Коли турнір між національними збірними збирає сотні заявок з усього світу, а організатори будують окрему модель підтримки національних програм, це означає просту річ: на наших очах формується ще одна міжнародна арена, де державна присутність стає частиною великої гри. Україна увійшла до числа країн, відібраних серед понад 630 заявок із більш ніж 150 держав і територій, а сам турнір пройде 2–29 листопада 2026 року в Ер-Ріяді. Для України в цьому сюжеті важливий не стільки сам факт участі, скільки формат. Бо клубні успіхи — це добре, але збірна – це вже інша політична і символічна якість. Це історія не про комерційний бренд, а про прапор, представництво і право країни бути впізнаваною в новому глобальному середовищі. У ХХІ столітті soft power працює не лише через книжкові ярмарки, фестивалі авторського кіно чи публічні лекції в університетах. Вона працює і там, де щодня перебувають мільйони молодих людей. І якщо Україна хоче бути сучасною державою, їй доведеться вчитися говорити з цими аудиторіями їхньою мовою – без меншовартості й без зверхності. Тим більше, що це не випадковий інформаційний сплеск. Кіберспорт в Україні офіційно визнали видом спорту ще у вересні 2020 року, у липні 2021-го федерація отримала національний статус, а згодом була представлена й перша національна збірна. Тобто нинішня історія – це не імпровізація “під новину”, а продовження процесу, який триває вже кілька років. Інше питання, що раніше багато хто не сприймав ці зміни серйозно. Але проблема тут не в кіберспорті. Проблема в інерції мислення, яка часто заважає Україні вчасно побачити нові майданчики впливу. Показово й інше: цей напрям в Україні вже давно перестав триматися лише на ентузіазмі. У червні 2025 року UESF офіційно оголосила про нове керівництво федерації, яку очолив Максим Кріппа; окремо NAVI ще у 2022 році повідомляли, що він став мажоритарним власником клубу у 2018-му. Це не привід зводити всю історію до однієї постаті, але це важливий маркер: кіберспорт вийшов із стану субкультури, коли на нього дивилися як на тимчасове захоплення. Там уже є організаційна вертикаль, приватний ресурс і розуміння, що без інституцій держава не присутня ніде – навіть у, здавалося б, “несерйозних” сферах. Звісно, варто уникати зайвого пафосу. Статус партнера ще нічого не виграв. Попереду – відбори, формування складів, конфлікти інтересів, випробування організаційною спроможністю. І все це Україна вміє ускладнювати власними руками. Але суть новини все одно не зникає: сучасна держава або присутня там, де формується нова глобальна культура, або добровільно погоджується на роль спостерігача. У нинішніх умовах Україна не має розкоші бути лише спостерігачем. Тому історія зі збірною з кіберспорту – не про те, що хтось раптом прирівняв комп’ютерну гру до футболу чи боксу. Вона про інше: світ змінює карту престижу, впливу і міжнародної видимості швидше, ніж це готові визнати консервативні суспільства. І якщо Україна хоче не лише оборонятися, а й нав’язувати себе світові як сучасну, живу, конкурентну країну, їй доведеться бути присутньою і на таких майданчиках.

Двоє мої друзів та земляків Сергій Стуканов та Станіслав Федорчук зробили цікавезний проєкт - «Люди світла» на Українському радіо. Прем'єрний епізод про карколомні перипетії життя Івана Дзюби й аналізують засади його світогляду. Чому літературознавець називав українську Донеччину Атлантидою й що робив задля того, аби її віднайти? Чому одна з останніх збірок його есеїв дістала назву «Донецька рана України» й у який спосіб, на думку Івана Дзюби, її можна загоїти?"1950-ті й 1960-ті роки. В Україні дедалі сильніш розгортається систематична політика русифікації, що покликана знищити українців духовно, перетворивши їх на мовчазний матеріал для формування «нової історичної спільності – радянський народ». За цих умов в середовищі дисидентів та інтелектуалів з’являється і підпільно поширюється стаття, що справляє ефект вибуху ядерної бомби. «Інтернаціоналізм чи русифікація?» – таке питання виносить у заголовок своєї самвидавної праці молодий літературознавець з Донецька Іван Дзюба. Спираючись на багатющу джерельну базу, він неспростовно доводить, що за вітриною «дружби народів» в СРСР здійснюється лінгвоцид – вбивство мови. А отже – й вбивство нації...Більше в епізоді

3. "Довга гра" та удари по світовій економіціІран робить ставку на те, що час грає проти США. Їхня стратегія розрахована на місяці, а не на дні .Закриття Ормузької протоки: Це "атомна бомба" Ірану в економічній війні. Через цю протоку проходить близько 20% світової нафти. Загроза мінування або обстрілів танкерів уже паралізувала судноплавство і підняла ціни на нафту вище $100 за барель . Це має на меті вдарити по кишенях американських виборців і змусити Вашингтон піти на поступки .Щоденні обстріли: Навіть нечисленні, але регулярні удари по території Ізраїлю (наприклад, по Тель-Авіву 8-9 березня) мають на меті не стільки військове, скільки психологічне виснаження, змушуючи мирне населення постійно ховатися в укриття .4. Активізація "Осі опору" по всьому регіонуНова стратегія передбачає не ізольовану війну Ірану, а тотальну регіональну пожежу за участі всіх союзників .Проксі-сили: Хезболла в Лівані, хусити в Ємені, шиїтські ополчення в Іраку та Сирії розглядаються не просто як союзники, а як передові загони, що вже вступили в бій . Хусити відновили атаки на судна в Червоному морі, а "Катаїб Хезболла" погрожує базам США в Іраку .Чому це ефективно: Це створює для США проблему "одночасності", змушуючи розпорошувати сили між кількома фронтами, що робить війну нечувано дорогою та складною .5. Вивчені уроки: Афганістан, Ірак та УкраїнаІранські стратеги не просто імпровізують, а спираються на глибокий аналіз невдач США в регіоні .Уроки минулого: З досвіду війни в Афганістані та Іраку Іран зробив висновок, що перемогти США у відкритому бою неможливо, але їх можна змусити відступити у затяжній партизанській війні, яка не має чітких ознак перемоги .Нова іранська стратегія — це ставка на виживання будь-якою ціною. Вона офіційно відмовляється від спроби здобути військову перемогу на користь політичної. Іран прагне затягнути конфлікт, зробити його економічно нестерпним для США та змусити Вашингтон вийти з гри, навіть якщо сама країна зазнає колосальних руйнувань.