От Володя постійно накидує на СРСР, ну шо гівно було, у гудзиків края гострі йому були, а я не згоден, бо в мене про СРСР лише чудові спогади.Пам'ятаю, як бабуся забігає в квартиру і кричить діду - Пєтя, бистро біжи, в хозтоварах Лотос дають, одну пачку в рукі, Мішу бєрі й біжіть, двє возьмьотє!!! Ну і біжимо ми з дідусем в ті хозтовари, а там черга метрів 50, може 70, мені восьмирічному вона здалася майже нескінченною. І от стоїмо ми з дідусем вже більше години, вже черга підходить, і тут якась баба ні з чого починає волати на нас з дідом " - Етот спєкулянт з рєбьонком тут вже стоял і оні уже по пачкє взялі, гдє міліция, ето точно спєкулянт і рєбьонок точно нє єго!" А дідусь мій був кандидат наук, завкафедрою, дуже тонка й інтелігентна людина. І я одразу зрозумів, що зараз нас затопчуть, заклюють, бо звісно він не зможе нічим відповісти на весь цей пролетарський гнів. І тут на моїх дитячих оченятах мій зсутулений очкарик-дід раптово виправляє спину, розгортає плечі, гордо піднімає голову і якимось сталевим, якимось прямо голосом із фільмів про війну їй каже " - Кто тут стоял, шмара ти вонючая, потаскуха ти мєрзкая, я тєбя сейчас тварь на етой авоське в етом паркє і повєшу, гніда". І йде на неї з авоською в руках якимось механічним кроком, від якого стало страшно мені, тій бабі і всій черзі, бо було зрозуміло, що повісить. Баба та кудись втекла, ми взяли дві пачки індійського лотосу, а я на все життя запам'ятав дідуся героєм античних епосів - гордим, сильним і непереможним. Ось таку країну ми просрали. Країну - де в чергах за пральним порошком народжувалися герої.P.S. Наступного разу порошок ми взяли коли вже діда не було в живих. Але хозмила було дохуя.