🌟Роджер Скрутон «Я пʼю, отже я є»

Для мене вино - це мистецтво. Бо з однієї лози можна отримати геть різні вина: одна й та сама лоза на різних територіях поводиться зовсім по-різному.

🌾

А тут ще й культурний пласт. У певні історичні періоди кожен окремий сорт, регіон чи стиль вина опинявся на піку популярності, а потім поступався місцем іншому.

Тож ця книжка за всіма параметрами мала б мені сподобатися. Тим паче що Роджер Скрутон відомий не лише як консервативний філософ і публічний інтелектуал, а й спеціаліст з естетики.

🌾

Ну що сказати, ну що сказати… Книга для вас, якщо ви прагнете почитати нудні історії про те, як Роджер Скрутон п’є вино.

Я серйозно. У мене постійно виникало відчуття, ніби я опинилася десь в барі, а поруч за барною стійкою університетський професор. Він, 100%, розумний, начитаний…. Але вже добряче напідпитку.

Тож, ця хаотична збірка думок, по-іншому назвати цю книгу, на жаль, я не можу - складається з двох частин.

☺️

У першій - «Я п’ю» - Скрутон описує шлях, що навернув його до любові к вину. Тут власний досвід дегустацій і подорожей, знайомство з французькою винною культурою та про те, як це захоплення перепліталося з його світоглядом.

☺️

Друга частина - «Отже, я існую» -не стільки про саме вино, а більшепро філософію. Частина просякнута роздумами професора, який перебуває у стані культурного, а може, й не тільки сп’яніння.

Знаєте, слухати це вживу може і буде цікаво. Він перескакує з вина на мистецтво, з мистецтва на цивілізацію, з цивілізації на політику, а звідти ще кудись... при харизматичному ораторі це навіть могло б працювати. Але коли ці слова переносять на папір… оххх… а саме так, візьму на себе сміливість стверджувати, і виникла ця частина книги, нагадує розшифровку дуже довгої п’яної розмови.

🌾

Автор відвертий франкофіл і досить зарозумілий винний експерт. Він фактично вибудовує власну ієрархію винного світу, на вершині якої закономірно опиняється Франція. Пізнати вино, за його логікою, можно тільки через французьку винну культуру.

Ціла окрема частина книги - дууууже поверхневий огляд його улюблених французьких вин. І саме тут особливо відчувається суб’єктивність автора. Автор переконаний у перевазі французьких вин навіть там, де результати сліпих дегустацій демонстрували зовсім іншу картину.

Зрештою, для мене це чи не головна проблема книги: автор дуже часто плутає особистий смак із філософським аргументом.

🌾

Утім, мушу визнати, щоокремі частини книги мені все ж сподобалися. Гарно написано про смак, атмосферу, самі ритуали споживання вина та про те, чому вино може бути частиною культури, а не просто алкогольним напоєм.

Але таких моментів ну прям дуууже мало, як на 300 сторінок

✨

Тож якщо коротко - книга не стільки про вино, скільки про самого Роджера Скрутона, який дуже любить вино і дуже любить говорити про те, чому саме він любить вино, і як любити вино правильно.

Іноді це цікаво. Іноді- ні ☺️

Руда стерлядь про книжки