«Я залишаюсь тут» Марко Бальцано

Якось так вийшло, що це вже друга книга про буремну історію Тіролю за невеличкий проміжок часу. ✨

Хоча порівнювати її з «Ева спить» у жодному разі не можна - і, забігаючи наперед, «Ева спить» мені сподобалася набагато більше, хоч ця книжка теж своєрідно прекрасна. Це історія жінки Тріни, уродженки Південного Тіролю, з маленького селища Курон. Книга написана у формі звернення до своєї доньки. Тріна розповідає їй про своє життя та своїх рідних, починаючи зі знайомства з її татом.✨

Загалом психологічна частина книги, як на мене, безнадійно загублена. Бо тут можна було таку драму замутити, так оголити струни душі, але автор якось усе це пише... дуже поверхово. Там спойлер:Чому ж розповідь ведеться до доньки? Бо донька у віці 11 років втекла разом із тіткою та її чоловіком як цей статус в родині називають? кудись у Німеччину. Тітка з чоловіком заможні, до того ж донька Тріни хотіла вчитися німецькою... Коротше, ви зрозуміли: для Тріни та її родини це стало величезним потрясінням і шоком. Тріна мало не збожеволіла, її чоловік усе життя буде писати портрети доньки, а брат своїй сестрі так і не пробачить втечу.✨

Та й узагалі всі персонажі потенційно дуже цікаві, але не розкриті. Як коробка з-під цукерок: ми бачимо, що там щось гарне й смачне, але нам того не дають. Але історичне тло - прекрасне. Тож Курон. Оті гарні світлини - постом вище.

🤩

У 1930–1940-х роках італійська енергетична компанія Montecatini розробила проєкт штучного водосховища для роботи гідроелектростанції. Незважаючи на Другу світову війну та протести, дамбу збудували й у липні 1950 року шлюзи закрили. Вода піднялася на 22 метри, затопивши понад 670 гектарів землі. Під водою опинилося понад 160 будинків селища Курон та сусіднього Резія. Близько 150 родин втратили житло, а самі будівлі перед підйомом води були підриті й підірвані. Нове селище Курон-Веноста збудували вище за схилом.✨

Люди втратили свої обійстя, худобу, майстерні, церкви, школи. Їх переселили у нашвидкуруч збудовані бараки, виділивши сім’ям, незалежно від кількості членів родини, по 30 м3Єдиною спорудою, яка вистояла під час підривів та залишилася стояти посеред штучного озера Резія (Lago di Resia), стала дзвіницяцерквиСвятоїКатерини, з якою всі і фоткаються зараз🤩

Ця сумна історія і є головною в книзі. Протест місцевих мешканців ні до чого не призведе. Чоловік Тріни, та ще декілька активістів буквально все своє життя присвятять опору будівництва водосховища… А якщо додати до цього ще складний політичний статус регіону, ситуація стає більш ніж печальною.Тож історична складова - прекрасна. Психологія - на трієчку.

І тут теж спойлер:А, забула! Тут же ще є натяки на романтичну лінію Тріни з її подругою Барбарою. І питання: нащо було це вставляти, якщо нічого толком не розкрили?.. аби було?

💫

Читати все ж раджу, але без особливих очікувань. Цікава історія, але без глибини. Читається дуже швидко, залишає після себе багато вражень і бажання відвідати Південний ТірольРуда стерлядь про книжки