Руда стерлядь про книжки | Віті Іхімаера «Осідлати кита»Прочитати то прочитала, але, на жаль, не ...

🌟Віті Іхімаера «Осідлати кита»Прочитати то прочитала, але, на жаль, не оцінила.✨У цієї книжки є безперечні плюси. Найбільший із них - маорійська міфології. Про народ маорі та їхню культуру я майже нічого не знала, ай ладно, нічого не знала, так буде точніше, тож ця книжка стала певним віконцем у міфи, образи китів, ідеї зв’язку людини з природою.Це підлітковий роман, тому він доволі легкий, без особливих поглиблень в психологію чи розбору складних питань життя племен. В центрі подій восьмирічна Каху, нащадок легендарного Кахутії Те Рангі, вершника на китах. Вона належить до племені маорі з Фангари (Нова Зеландія). Її прадід, Коро Апірана, старий поважний вождь, який відчайдушно шукає спадкоємця чоловічої статі, адже традиція вимагає саме цього. Народження Каху стає для нього розчаруванням. А для самої Каху початком боротьби за любов і визнання, в першу чергу свого діда. ✨Історія Каху безперечно зворушлива, мила, місцями навіть символічна. Але от зображення родинних стосунків… вибачте, це капець. Дідусь, він же вождь, відверто не любить власну внучку і всім про це каже, бо вона дівчинка. Він її принижує, відштовхує, ігнорує. І при цьому всі навколо умиляються: мовляв, як це мило, що дитина тягнеться до такого буркотливого діда. Ну таке собі уявлення про «теплі сімейні стосунки». Кожна сцена взаємодії Каху з дідусем (або бабусею та дідусем) виглядали однаково. Бабуся свариться з дідусем, Каху намагається достукатися до діда, а він навіть на її випускний не приходить, бо вона дівчинка і «взагалі не той спадкоємець». Вся родина присутня, його немає. Дуже здорові, людяні відносини, ага. Дитина плаче, а всі умиляються як вона любить діда , а він такий впертий а не знаю що там в Фангарі, мо це норма, але виглядає картина нездорово ✨З позитивного боку я таки дізналася чимало цікавих, хоч і фрагментарних речей про культуру маорі та їхню систему вірувань.Читати чи ні вирішуйте самі. Але мені хотілося більшої чутливості до теми дитячої травми й здорових відносин, й менше романтизації емоційного відчуження.P.s забула, у книжці бабуся має дальтонізм. Найімовірніше, це не був свідомий авторський задум, але з генетичної точки зору штрих промовистий.Дальтонізм у жінок трапляється рідко, адже для його прояву потрібне успадкування дефектного гена з обох Х-хромосом. Такі випадки можливі в будь-якій популяції, але частіше стають помітними в родинах або спільнотах із тісною спадковою тяглістю. Тож навіть випадкова деталь мимоволі підсилює відчуття замкненості роду, важливості кровної лінії й традиції тем, які для цього роману загалом є ключовими.Руда стерлядь про книжки