Реконструкція потягу в погляді гностико-матеріалізму Хана РубероїдаЦей текст мій невеликий коментар і доповнення до неопублікованих роздумів Хана Рубероїда про гностико-матеріалізм.Коротко, хоч це й не моя компетенція: гностико-матеріалізм це вірування (не в поганій конотації; все є віруванням) у світ, який є розколотим лінійним часом та лінійним розумінням історії. Тобто, коли на вашій вулиці о 13:30 перестали працювати світлофори, ви робите висновок, що о 13:20 співробітник комунального підприємства Антонюк Назарій Олександрович невдало поколупався в електрощитку, який відповідає за світлофори.І тут, з одного боку, є переконання у причинно-наслідкових зв’язках як у чомусь матеріальному: Назарій Олександрович — щиток — світлофори не працюють. З іншого боку комічність віри у “панятний” світ, де все передбачуване. Комічність з точки зору гностицизму, який вважає, що Назарій Олександрович це створіння тварне, а відповідно, не має жодного впливу на роботу світлофорів.Я сподіваюся, що скоро Хан Рубероїд опублікує свій текст. А тим часом вважаю, що поняття «потяг» має певні пробіли в сучасній психоаналітичній клініці. Скільки працюю стільки й не розумію, що саме мається на увазі.Фройд пропонує нам топологію потягу, яка виглядає так:Прагнення — джерело — об’єкт — цільЦю топологію можна «натягнути на глобус» і вписати в парадигму гностико-матеріалізму, сказавши, що прагнення є чимось постійним, сингулярним. Воно не знає пауз чи перерв душить суб’єкта постійно. Натомість джерело це щось убоге, фізіологічне: ну, болить живіт, наприклад.У цій топології мене цікавлять дві останні ланки об’єкт і ціль. Коли болить живіт, що потрібно зробити? Прийняти таблетку. А для чого? Щоб розрядити напругу: біль, голод чи просто дискомфорт. Мило сказати суб’єкт хоче, щоб живіт не болів. А може, не хоче?Скільки ми знаємо випадків, коли біль терпиться, навіть стимулюється, а таблетка не приймається заради продовження бенкету. Якого саме бенкету? У які метаморфози потрапляє прагнення в місці, де з якихось причин суб’єкт «виляє хвостом», уникає об’єкта, забуває про ціль?Тут я хочу вирвати з контексту фрагмент самого Хана Рубероїда:“Обертаючи неоплатонізм та гностицизм, саме матеріальний Реальний світ є джерелом, яке наповнює світ "ідеальний". Це не ситуація печери Платона, а ситуація карти і території, де не одне-над-іншим, а одне-паралельне-іншому. Але водночас карта не може існувати без території. Тому процес утримання розбитого двосторонній: від вампіричного поглинання ресурсів матеріального світом Господа(ря), до іншої взаємодії одкровення.”Я дозволю собі інтерпретацію написаного Рубероїдом: процес утримання розбитого це і є той прийом таблетки, який має відбутись.“Утримання-розбитого це шизофренічна спроба прижити речі, які, як магніти, відштовхуються один від одного, але водночас не здатні існувати самостійно. Точніше, божественне здатне існувати як Світ-без-нас, але нате воно й ‘без нас’.”Що ми маємо? Суб’єкт намагається втримати об’єкт цілим, прижити його в ланцюжку біль — живіт — таблетка. Об’єкт, тобто таблетка, це затвор, той елемент, що зберігає утримання. Чому цей затвор не спрацьовує важливе питання для дискусій про формування неврозів.Топологія потягу Фройда демонструє, як первинне і вторинне, тварне і божественне існують паралельно і утримують суб’єкта в дуальній позиції: між невротичним утриманням і одкровенням як перезаписом суб’єкта.