«Ти - моя підтримка» : про злиття матері з дорослою дитиною

Наші стосунки з батьками розвиваються від повного злиття, залежності від дорослого, до автономії - нашої сепарації та готовності взяти відповідальність за своє життя. Однак часто зустрічаються випадки, коли процес сепарації сильно гальмується або ж трансформується через те, що в психології називають злиттям.

Це такий тип стосунку, де мама або тато несвідомо проекують на дитину іншу роль:

• Партнера: син - головний чоловік у житті; немає чоловіка, зате ось син який; доця - моя підтримка та опора.

• Батька: розкажи мені що робити; ти будеш ось так дивитися як мені погано.

• Друга: підтримай мене; порадь що мені робити.

Тут дитина перестає бути дитиною і стає тим, кого потребує мама чи тато, і в дорослому віці це негативно впливає на всі сфери життя дорослої вже дитини.

Тому що складно будувати стосунки, коли мама автоматично намагається бути третім, а також важко рости у карʼєрі коли ти постійно вигораєш від тягаря відповідальності за батьків. Ти не маєш сил на те аби збудувати власну опору, тому що спрямовуєш ресурси на те аби бути опорою для батьків.

Що з цим роботи?

Тут ми маємо внутрішній конфлікт між відчуттям провини та прагненням до самостійності, коли потрібно дозволити собі не виправдати мамині очікування, витримати тиск провини за те, що ти «залишив» і звісно почати сепарацію.

Це не легкий шлях, який потребує величезної внутрішньої роботи і його краще проходити із спеціалістом - психотерапевтом, який допоможе знайти потрібні внутрішні ресурси для змін.

Цим терапевтом можу бути я (пост про мене) або ж будь-хто, хто вам відгукується 🫶

#психотерапія