Нормальний Рекс в тіктоках не ниє. Він просто йде до ротного та висказує все, що заїбало, а потім по мужицьки сидить на позиціях до талого, бо то — шлях самурая. Військо — то не для всіх, військо — то елітне середовище людей, які вдягли форму та тягнуть плуга, бо розуміють, що якщо його не тягти, буде торба. Якщо ти потрапив у військо, то ниття про "Ууу, я не військовий" тобі вже не допоможе, то лиши бабкам біля під'їзду. Тобі треба брати на одному рівні зі всіма той плуг та пхнути. Чим більше філониш від плуга, тим довше будеш варитися в цій хуйні. А варитися заїбало всіх. Приємного тут мало, а особливо заїбало тих, хто тягне плуга за себе та за філонщика. В армії завжди так є і було: один піздячить, троє командують, п'ятеро дивляться і всі сидять чекають поки один закінчить. Всі разом вони б зробили те діло за пів години, але це ж армія, тут не можна робити всім і одразу, бо нове щось придумають. Короче, філософія, демагогія, абстракція, хуякція — то все не про нас. Попав в плуга? Вчись та їбаш. Будеш нити, будеш перед бабцями в тіктоках плакати, без імені, поваги, від оточуючих та навіть до себе. Війна — то не хуйочки сміхуйочки. Тут люди гинуть, вбивають, виживають, а ти соплі жуєш, бо пісюна нема куди макнути, їжа не смачна, командир сварливий в дрочильню не пустив, роботу якусь придумав. Так не можна. Від тебе не від'їбуться поки роботу не доробиш. Отож треба робити, навіть якщо краю не видно. Така наша доля, програних в карти. Підписуйся|Розвідка Ноєм