У мене є завжди можливість зайняти свою зону комфорту в незалежності від того де я є.Навіть безпосередньо в окопі, я можу сісти в норі та чекати поки дядьки відстріляются за мене.Ну просто чекати, сподіватись що вони вивезуть. І абсолютно нічого не робити.Просто лежати в норі і кожного разу перелякано ховаю обличчя в спальника коли чутно свист міни або куль.Але я сам собі створив ту зону комфортну, мені зручно боятись лежачі в спальнику, мені зручно не вилазити, чекати не допомагати, я буду вірити що мене не вб'ють.Але ця віра призводить до того що в мою нору обов'язково залетить ТМка або граната. Бо дядьки не сталеві, і серед них вирогідно також були ті хто сподівався на інших, і у висновку ті хто боровся загинули бо я та мені подібні ховались в спальнику.Ну а ми, сподіваючись перечекати, дочекались гранати в обличчя.Зона комфорту та безпеки, це уявне поле яке ми самі собі намалювали, воно як одіяло від бабайки.Тільки бабайки не існує, а ракети, гранати, міни та снаряди є, і завжди поруч.Чуєш піздячку? Допомагай.В окопі немає зони комфорту, в окопі не можна вижити виїжджаючи на силах інших. В бою більше шансів вижити, ніж сидячі в норі і дивлячись як котися граната, а в очах пробігає ціла вічність довжиною в 3 секунди.Написати нам | Мерч | Підтримати канал