Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | Я заплющую очі і уявляю, як відкривають вцілілі ятки з черешнею після ...

Я заплющую очі і уявляю, як відкривають вцілілі ятки з черешнею після нічного нальоту. Кажуть, як хочеться спати, скільки ще випити кави, та щоб ви на тому світі так спали, як ми на цьому спимо.Всю ніч кляті недолюдки полювали на обійстя моїх друзів, квартири, дитячі садочки, кав’ярні і непокірну ятку з черешнею, яка відмовилася здаватись. Що то за черешня була, дорога і бажана. Солодка, як пісня, яку вони хотіли би задушити, яку ми співаємо дітям, яку носять у собі навіть ті, хто позбавлений музичного слуху. Вони хотіли би знищити цю пісню, розтоптати черешні, надіслати дірявий пластиковий лоток додому своїй самиці, хай бачить, який у неї добитчик. Вони хотіли би заборонити людям співати. Але вийшло у них, як завжди, що вийшло.Я чула крізь ніч, як вони полюють на ятку з черешнею, на ненависний воєнний об’єкт, який посмів кинути їм виклик. Вони навмання розстрілювали літо, соковите і яскраве, живе, і тому вразливе. Вони хотіли б заборонити літо, бо влітку люди багато мріють, а мрію не можна надіслати своїй самиці, здерши її з мертвого тіла.Відкривають ятки з черешнею, бо русский военный корабль, иди нахуй, бо черешня продаватиметься тут до самого краю найчорнішого апокаліпсису, і ці люди її купуватимуть. Бо пісні співають навіть у надрах найглибшого пекла, прикидаючи, де тут насадити черешень, як тут мовчки триматись за руки, уже не бажаючи бачити поруч цих придурків, все ще бажаючи знати, як вони, захриплим горлом, безсонням і болем, життям, що вмирає лише коли вмирає повністю.Я чую тихі співи, незнищенні і водночас до болю смертні, ті, що після кожного придушення вертаються, як незнищенний черешневий бумеранг, що облітає далекий вирій і знову тут. Їх і вишневі сади на підході. Звідки це, я ж у школі навчалась російською.