Розповідь пошепки: Юлія Баткіліна | Я думаю, що небо схоже на щит, на який його поклали.Я свідома того, що...

Я думаю, що небо схоже на щит, на який його поклали.Я свідома того, що насправді небо - не щит, а небо.Я в курсі, що щит  – це символ, але у просторі міфа є що хочеш.Я знаю, що “на щиті”  – це просто букви на білому аркуші, що герої вмирають, що біль не мина ніколи. І все-таки небо схоже на щит, на який його поклали і прийшли вшанувати мертві, і живі, і ненароджені, і ріки, і зорі, і дороги, що він пройшов та вже не пройде.Я знаю, що краще бути живим, здоровим і багатим, народитися на іншій планеті, ніколи не робити цього вибору, просто виходити на берег моря і нікому не бажати зла. Він хотів би, він би точно хотів.І все-таки небо схоже на щит. На прапор над тим щитом. На щось, що сповнене останнього, найчеснішого сенсу.І все-таки, дивлячись у небо, я завжди згадуватиму. А імен все більшає. А вони линуть, як титри, у нескінченність золота і блакиті. І тільки тому фільм ще не закінчився. Мені здається, що він теж його дивиться, де б не був. І під поглядом з того ряду, знаєте, геть байдуже, чи шанує тебе хтось іще, чи любить, що скаже. За тебе віддали життя, за тебе, за тебе, за тебе теж. Бори цю темряву, допоки можеш, але тільки чесно. Небо схоже на щит. Воно завжди нагадує, чим завершуються легенди - і як по завершенні несамовито і вічно тривають. Ніхто не може спалити небо, конфіскувати небо, заборонити небо, хоч подекуди намагалися. Зокрема на цьому все і тримається. Ну так, я серйозно.