RORZA

Я дуже люблю Кортні Лав. Вона така милашка і пройшла дуже складний шлях із самого дитинства.Що б про неї не казали і якою б руйнівною та емоційною матір’ю вона не була, я вважаю її ангелом, що занадто часто падав з небес.Кортні виросла серед хіпарів і ЛСД вона вперше спробувала у 5 років, і дав їй це її батько, а у школі її називали запісяною дівчинкою, бо її одяг ніхто не прав. Її не любили і не намагалися зрозуміти. Від неї відмовлялися батьки, а потім і інші люди. Вона змінила багато місць навчання та життя, ще до тінейджерства потрапляла в виправні колонії.І при цьому вона така girly girl, дуже начитана та змогла зберегти насичений інтелект після такої кількості хаосу та панку.Для мене вона справжня фея. Попі Брайт писала про неї«Вона у чорній класичній сукні, у чорних панчохах, у крутих туфлях на високих підборах із ремінцем. Її очі дивовижні, зелені, кольору морської хвилі, дуже великі й дуже ясні. Вона безперервно курить, але відмовляється від нашого косяка (“Я не можу курити траву”). Вона прониклива, дружелюбна і надзвичайно ясно висловлюється. Вона панує в кімнаті.»

Коли мені було трохи за двадцять,мені довелося пережити два пов’язані з тілом переломні досвіди, які йшли всупереч усьому, чого мене навчали.Під час тижневого жіночого зібрання якось уночі біля гарячого джерела я побачила оголену жінку років тридцяти п’яти.Її груди були виснажені дітьми, живіт посмугований рубцями, слідами численних вагітностей.Я, тоді ще зовсім молода, відчула жалість, дивлячись на ці мітки, що спотворили світлу тонку шкіру.Хтось заграв на маракасах і барабанах, і вона почала танцювати.Її волосся, груди, шкіра, руки й ноги — усе виконувало свій власний танець.Яка краса просвічувала в ньому, яка життєва сила!Від її грації завмирало серце.Я завжди насміхалася, коли про когось казали: «У неї в стегнах вогонь».Але тієї ночі я його побачила.Я побачила міць її стегон.Я побачила те, чого мене привчили не помічати, — силу жіночого тіла, натхненного внутрішнім вогнем.Минуло майже три десятиліття, але я й досі бачу, як вона танцює вночі, і мене й досі заворожує міць її тіла.⸻Уривок з книги Клариси Пінколи Естес «Жінка, що біжить з вовками».

Я люблю сцену, де Метью вперше приходе у гості до Ізабель з Тео. Як вони сиділи за вечерею з батьками і Метью залип на запальничку , проявивши неввічливість до батька близнюків, і батько сказав : «Я хочу, щоб ти розповів мені, чим тебе так зачарувала ця запальничка!»Метью зрозумівши що це було неввічливо, і вирішивши покласти її на стіл, помітив, що її довжина повністю збігається з лініями на скатертині. Як би він її не клав або навіть не ставив — уздовж краю чи під кутом — вона всюди точно вкладалася. І навіть якщо розламати її навпіл, вона гармонійно відповідала багатьом речам, що знаходилися в кімнаті, аж до сигарети й пальців Ізабель.І він сказав: «Я помітив, що чим довше дивишся на речі, які висять на стінах або лежать перед тобою, на свій ніс, на навколишній світ, тим ясніше відчуваєш, що у світі існує певна космічна гармонія форм, розмірів і так далі».Я дуже часто згадую цю сцену і мені подобається, як Метью перед фігурою головної людини в родині обрав не форму захисту, а просто щиро поділився своєю оптикою. І в цей момент усі побачили — він інший, його внутрішній світ поєднався з реальністю довкола і став видимим для інших людей.Це дуже магічно.Як і, звісно, сама сцена — майже момент містичного самоусвідомлення себе у світі: усе співвідноситься з усім.‘ The dreamers’ 2003

В архетипі старухи, якого більшість з нас підсвідомо боїться, є одна приголомшлива річ: вона — та, хто більше не залежить від чужих очікуваннь. Тобто вона вільна.Тільки вдумайтеся! Наскільки це інакове!Бо не знаю, як ви, а я сформувалася і жила більшу частину свого життя в клітці.І ця клітка —культурні шаблони і спроби заслужити на прийняття та любов. Однак! Поки хоча б не спробуєш розпізнати свою справжню суттєвість, ти ніколи не зможеш пізнати любов у її повному обсязі.Але цьому не вчать у школі. Цьому не вчила мене моя сімʼя. Цьому не змогли навчити мене лікарі. І, звісно, цьому не вчив мене соціум.Наприклад, нам сказали, що ми повинні бути сексуальними, але не сказали, що сексуальність — це енергія самого життя, і у кожного вона проявляється індивідуально.Страх старіння — теж один з прикладів, як навʼязані рамки віддаляють нас від себе, змушуючи бачити лише зморшки і слабкість. Але ‘старуха’ вже знає, що це ілюзія — життя не лінійне. І кожен період є священним.understand your macrabiotic,take care of your processes and don’t run from your shadowYou are not them, you are who you are.