Читала книжку в книжковому клубі, яка випущена в 1950х роках І в цій книжці вже йшла мова про те, що кількість інформації в світі така велика (навіть на одну тему), що її не осягнути за життя людини.Тому, навіть великі вчені, (на той період часу це мега елітарне і розвинуте суспільство) не можуть знати все, всіма мовами і так далі. І це з урахуванням, що ви не могли отримати доступу до всього будь-якою мовою, щоб прочитати статтю професора з Індії вам треба знати хінді. А не закинути в гугл-перекладач чи спитати ШІ. Тривалість життя збільшилась. Кількість інформації зросла не пропорційно вище І коли здається, що ШІ має допомогти швидше мати доступ до інформації - ми отримуємо інше - кількість інформації збільшується далі, але - інформації сгенерованої ші. А це вже далеко не рівень глибокого занурення людини, яка пів життя присвятила певній дисциплині і про це пише статті чи ще щось.Як результат - мені зараз навчатись супер важко. Так важко не було ніколи. Чому?Весь мій ресурс який раніше йшов на будування нових нейронних зв'язків і вивчення чогось - розходується веріфікацією правда чи ні те, що я читаю зараз. І в той момент, коли я вже виділяю собі певний шмат інформації після всіх цих присідів - в мене вже нема ані сил, ані бажання, ані ресурсу це опановувати. Те саме відбулось з ШІ. (потрібно його вивчати але на чому?)Вагони курсів, книжок, статей, доповідей. Але 80% (не побоюсь цього припущення) цих матеріалів сгенеровані ШІ. Або левову частку генерації займає ші. І це все - виснажує. Як варіант, можна звісно лити собі в мізки все, що дають. Можливо потім якось відсортується з часом.Але мій мозок не помийна яма, і я не хочу забивати його всякою.... Ось такі думки та спостереження. Як у вас з цим? #саморозвиток #ші