Президент України останнім часом активно роздає вказівки новопризначеному міністру оборони – виправити, вирішити, змінити. Під час недавньої зустрічі навіть прозвучало слово «бусифікація»! Але водночас чомусь глава держави взагалі не коментує теми, пов’язані з ветеранами. Що буде, коли тисячі захисників повернуться до мирного життя? Відповіді на це у влади немає. І, схоже, це свідоме рішення – максимально відтягувати цей процес та готуватися до вирішення проблем вже зараз. Звідки такі висновки?По-перше, в країні фактично відсутня державна стратегія підтримки ветеранів. Всі історії, які ми бачимо – про допомогу пораненим, реабілітацію, психологічну підтримку, адаптацію до цивільного життя – як правило пов’язані з підтримкою зі сторони місцевої влади, волонтерів та меценатів. По-друге, за весь час повномасштабної війни прийнято аж один рамковий закон про ветеранський бізнес. Який, до того ж, не містить конкретних механізмів реалізації на практиці, не передбачає реальних пільг та підтримки для ветеранів, а просто констатує необхідність вирішення проблеми.Водночас у парламенті – маса достойних та якісних пропозицій від команди Дмитра Разумкова, зокрема, залучення ветеранів у компанії (будівельна сфера тощо), інтеграція людей з інвалідністю на ті напрямки й посади, де вони можуть і хочуть працювати, додаткові можливості для освіти. Але все ігнорується владою, бо це «опозиційна думка». Тому проблема просто відкладається на потім, з надією на те, що якось воно само по собі вирішиться. А це – ілюзія, яка може дуже дорого коштувати країні.