Цей день настав. Я сподівалась, що вестерни хоча закінчення ПВ почекають, але ні. Маємо цей неймовірний опус магнум🍞

Я пошарилась по мережі й знайшла "чудесне" інтерв"ю авторки. І це такий морок.

Вона каже про те, що поєднує людей, і про мить, коли ми нарешті по-справжньому бачимо іншого.
І пише книжку про кохання російського окупанта й українки.

Каже, що писати її змусило безсилля перед війнами, які знову поруч.
І пише книжку, де херсонку з біди рятує солдат армії, що цю війну почала.

Хоче доносити меседж без моралізаторства й нікому не нав'язувати думку.
І пише книжку, де моральний вибір між окупантом і окупованою подано як «складні почуття».

Називає себе високочутливою: каже, що відчуває настрої й емоції інших дуже гостро.
І пише книжку про таємний роман українки з окупантом, поки війна триває.

Хоче бачити людину поза ролями й очікуваннями.
І пише книжку, де «роль» — це російська форма.

Головне питання її роману: «Was bleibt, wenn man vom Krieg alles abzieht, was Menschen trennt?» Що залишиться, якщо відняти від війни все, що розділяє людей? Її відповідь — людяність.

А що саме відняти від окупації херсонщини? Катівні? Розстріли? Вивезених дітей?

От така от вестернянська людяність.