Є книги, які читаєш, а є книги, у які пірнаєш із головою. Проза Дженет Вінтерсон для мене саме така, вона — це як тепле море на світанку: чуттєва, магічна і залишає після себе приємне запаморочення. «Пристрасть» — це справжній епік у мініатюрі. На менше ніж 200 сторінках Вінтерсон розгортає полотно, де історія наполеонівських воєн переплітається з венеційськими легендами.Я оповідаю казки. Вірте мені 📚 Про що цей текст? Сюжет тут — це архітектура, на якій тримається неймовірна поетика. Ми маємо дві лінії, що врешті стають одним цілим: Анрі — молодий француз, який настільки вірив у Наполеона, що став його особистим кухарем. Це історія про те, як пристрасть до лідера (чи ідеології) може засліпити, а потім розбитися об холодні сніги росії.Віланель — донька венеційського човняра з перетинками на ногах (так, тут є магічний реалізм), яка грає в казино, перевдягається в хлопця і шукає своє серце. Буквально. Бо в цій книзі серце можна викрасти й заховати в банку.🐈Чому це чіпляє?💫Магічний реалізм, у який віриш. Вінтерсон геніально працює з вірою читача. Спочатку ти сприймаєш історії про перетинки на ногах чи «орлине око» священника як метафори. Але згодом авторка змушує тебе стати свідком цих подій. Це книга про те, як магія стає частиною повсякденної реальності, якщо мати мужність у неї повірити.💫Пристрасть як дзеркало. Для Анрі пристрасть спочатку була в релігії, потім у Наполеоні, і зрештою — у коханні до Віланель.💫Фокус на людській долі. Те, що авторка розкриває події наполеонівських війн через погляд кухаря, дуже зміщує акценти й робить цю історію дуже приземленою і реальною, у деяких сценах аж занадто.Це та книга, яку хочеться перечитувати. Мені здається, що в різному віці тут знайдуться різні сенси та акценти. Вінтерсон пише неймовірно лаконічно, але кожне речення — як коштовний камінь. Якщо ви любите тексти, де мова важливіша за екшн, але при цьому фінал розбиває серце, щоб зібрати його заново (сильнішим і з дрібкою магії), — «Пристрасть» вам ннада.Від мене книга отримує 5 зачарованих лисичок з 🗡🗡🗡🗡🗡 п’яти. Але варто зауважити: у книзі є кілька сцен, від яких мене майже фізично нудило. Вони пов’язані з насильством над жінками — ніяких графічних описів, але й без них вистачило. Також зараз ця історія може бути тригерною, бо хоч мова тут і йде про наполеонівську війну, все ж вона розповідається з погляду загарбників.А ще, слава всім богам, я нарешті потрапила в клуб до Сашка. З третього разу, але все ж😊 Маленькі спойлери: у січні клубу під його модераторством не буде, але в лютому на нас чекає грандіозний камбек із не менш грандіозною історією — «Орландо» Вірджинії Вульф. Тому можна починати готуватися потихеньку😍